Вірастюк про страхи, рани 90-их та Святого Миколая

На питання, навіщо він пішов в актори, Вірастюк із властивою йому іронією відповідає: "Хочу стати народним артистом, щоб отримати надбавку до пенсії", пише Українська правда.

Він освоїв п'ять професій: від вчителя фізкультури, водія, маслозаправника й охоронця до фахівця з економіки та управління бізнесом.

Після завершення кар'єри професійного спортсмена Вірастюк бере активну участь у телепроектах, знімається в рекламі, кліпах і фільмах. Але при цьому уникає гламурних тусовок.

– Я звичайна людина, – пояснює він. – Мене та публіка дратує, якщо чесно. Там відразу підбивають кошторис – в чому ти прийшов, які прикраси у твоєї дружини на вухах, шиї.

Мені комфортно в будь-якій компанії спортсменів. Вони щирі, відкриті. У спорті прийнято, що понти ні до чого. Поки не покажеш результат, хоч в г*вно розбийся... – каже він.

Його впізнають на вулицях і просять зробити селфі. Але в ньому немає ані краплі снобізму.

Він може впоратися зі штангою вагою 225 кілограмів, але рідко застосовує силу в повсякденному житті.

Він виглядає грізно, як Халк. Але називає дружину Інну "киця", "мамусик" і обожнює трьох синів.

13 грудня на екрани вийшла передноворічна сімейна комедія "Пригоди S Миколая". Одну з головних ролей у стрічці виконав Василь Вірастюк.

Прохолодний Печерськ

Телятина та перепелині яйця – свій вихідний разом з дружиною Інною Вірастюк починає із закупів на улюбленому Житньому ринку.

О 9:30 подружжя Вірастюків з'являється у великому холі промерзлого під'їзду в багатоповерхівці на вулиці Старонаводницька.

На стіні біля ліфта красується оголошення про те, що мешканці цієї колись елітної висотки, зведеної у 90-их, заборгували комунальникам понад 2 мільйони гривень.

– Як не дивно, у нас на Печерську дехто ігнорує комунальні платежі. Є такі, що навіть на консьєржа не здають, хоча там символічна плата, – розводить руками Вірастюк.

– Все нормально, – заспокоює Вірастюк. – Ми за всі ці роки настільки звикли до такого мікроклімату, що навіть зараз спимо з відчиненими на провітрювання вікнами.

У Вірастюків троє синів. Молодшому Сашкові – неповних три роки. Середньому, Олегу – 10. Найстаршому, Адаму – 15. Найбільше в будинку чутно наймолодшого.

– У вас діти всі розмовляють українською? – питаємо у голови сімейства.

– Так. Але ось цей трошки москаль, – жартує він, звертаючись до молодшого сина. – Саня, ти – москаль? В маму пішов…

– Я – не москаль, – відповідає серйозно малюк. – Я – тиррранозавррр!

Сашко Вірастюк народився 22 квітня – в один день зі своїм іменитим татом.

– Василию подарок на день рождения сделала, – сміється дружина Інна.

– Ага, мені тепер ніколи не світить святкувати свій день народження, тепер тільки дитячий, – посміхається Вірастюк.

Трохи пізніше він знову повернеться до мовного питання: "Я в Києві тільки і чую російську. Як тільки чую українську, дивлюсь на людину, як на марсіанина. Типу: о-о-о, нічого собі! Багато хто знає мову, але не хоче нею розмовляти. В мене такого "комплексу меншовартості" немає".

Сніданок чемпіона

Зала в квартирі Вірастюка – як музей спортивної слави. Тут зібрані медалі й кубки – свідоцтва колишніх перемог.

– Ось це 2004 рік, Багами, я вперше виграв чемпіонат світу (Strongman World Championship – УП), – показує Василь. – А це – 2007 рік, Корея, коли я виграв вдруге.

– Ці фото з турніра Arnold Strongman Classic у різні роки, – продовжує він екскурсію. – На них, так би мовити, тенденція старіння Арнольда Шварценеггера (усміхається)... Це не постановочна американська посмішка. Ось такий він і є в житті. З почуттям гумору у нього все нормально.

Проблем з цим у самого Василя теж немає. За словом в кишеню він ніколи не лізе.

– Яка ваша улюблена лайка українською? – цікавимося.

– Мамуся! – кличе він дружину. – Мамуся! Йди сюди – до тебе інтимне питання. Скажи мені, будь ласка, який у тата найулюбленіший український матюк?

– Не знаю даже, – робить спантеличену паузу Інна. – "Дупа" – вот!

– А чо "дупа? – поправляє він. – Срака! Давай називати речі своїми іменами (сміється).

"Срака" – таке м'яке слово. Його навіть не соромно на прямому ефірі на телебаченні говорити. Але переважно я вживаю такі слова за кермом.

– Яка найцікавіша реакція була на вас?

– Якось я під'їхав ззаду автомобіля, а чувак чуть-чуть скотився і мені так – тиц! – в бампер. Ну, я такий: "Нічого страшного!". Виходжу із машини, а він, бідолага, закрився. Я взагалі не злий був. Говорю йому: "Виходь! Я тільки поговорити". А він в крісло зажався: "Нє, не вийду!".

Ця розповідь звучить на кухні Вірастюків о 9:45. Діти вже наспіх з'їли сардельки з хлібом, але у їхнього батька до їжі більш трепетний підхід.

– Останнім часом намагаюсь дотримуватись раціонального харчування, – каже Василь. – Не завжди виходить, але намагаюсь.

Вірастюк дуже любить середземноморську кухню. Каже, що взагалі б перейшов тільки на неї, якби у Києві не було проблем з купівлею свіжих морепродуктів

Він показує свій сніданок чемпіона: два варених яйця без жовтка, маринований тунець, рис, морква і селера.

– Зазвичай варимо 150-200 грамів вівсянки та додаємо грам 50 маринованого тунця. Але сьогодні тунця з'їмо з рисом, – уточнює він та бере з рук дружини підозрілу ампулу.

– Це магній B6, – заспокоює він. – Взагалі-то бажано всім вітаміни кушати. Особливо в зимово-осінній період, коли не вистачає життєрадісності.

– А щось інше приймаєте для цього?

– Амфетамін? (голосно сміється). Мені подобається тільки домашнє вино. Ось, дивіться (відкриває дверцята холодильника). Тут. Тут. І тут. Червоне, закарпатське. Лежить собі й лежить.

Від піонера до патріота України

Чорний фургон Mercedes в тюнінгу Brabus з табличкою "БОГАТИР" замість номерів. О 10:45 все сімейство Вірастюків їде в Coffelaktika – улюблену кав'ярню на Саксаганського.

Під крики молодшого сина Вірастюк у дорозі розмірковує про життя у столиці.

– Загалом у нас люди привітні, але в метро... Вони там не посміхаються. Знаєте, я їх розумію. Вони виходять зі своїх страшних квартир, малосімейок чи що там? У них кожен день сірий, тому й посмішок немає.

Це я, як придурок, іноді заходжу в метро, і люди думають, що в мене не всі вдома.

Проїжджаючи порожніми суботніми вулицями, Вірастюк зізнається: любить поганяти, але з розумом і за межами міста.

– Коли рисачиш в місті, наражаєш інших на небезпеку – я це чітко розумію, – каже стронгмен. – Завжди користуюсь ременями безпеки. Завжди вмикаю повороти. Якщо є паркінг, віддам 20-50 гривень, щоб не жатись на бордюр.

Їду біля Ocean Plaza, а він, с*ка, приїхав на Infiniti і маланиться на 20 гривень заїхати на платну парковку?! Став – зробив всюду сраку!

Об 11:00 у кав'ярні за чашкою капучино Вірастюк розповідає, які небилиці довелося про себе чути.

– Був у мене з 2009 року чорний Cadillac Escalade, – згадує він. – В 2014-му перефарбував його в білий та їздив ще два роки. В ЗМІ почали писати: в такий важкий для країни час, коли криза, Майдан та війна, Вірастюк дозволяє собі придбати нове авто за 125 000 доларів.

На таке можна реагувати тільки з іронією. Я навіть смішний пост у Facebook написав з цього приводу.

– В соцмережах часто буваєте?

– Кожний день. Треба реагувати, відповідати людям, щоб вони розуміли, що це моя жива сторінка. Що я її веду власноруч.

– Що вам може підняти настрій?

– Хороший рекламний контракт (сміється).

– Є щось, чого ви боїтеся?

– Стоматолога дуже боявся (говорить серйозно). Страх був з дитинства. Чесно кажучи, десятками років не міг це перебороти. Одного разу навіть відірвав ручку на стоматологічному кріслі…

– Як перебороли страх?

– Я просто нашла хорошего стоматолога, – відповідає за чоловіка Інна.

– Мені давно говорили: не бійся, знеболююче, анестезія, то, сьо, – продовжує Василь. – Але я боявся навіть цього запаху в кабінеті та білих стін.

Ще, чесно кажучи, присутній завжди страх пізнього дзвінка. Щось мабуть таке є на рівні підсвідомості, що всі нещастя трапляються в пізній час або рано вранці. Не дай Бог, хтось зателефонує! Тому я поставив свій телефон в беззвучний режим з десятої вечора до восьмої ранку.

Від своїх страхів Василь Вірастюк переходить до спогадів з дитинства.

– Я так хотів бути піонером, ви не уявляєте! Кожні вихідні ми їздили до бабусі в село, 15 кілометрів від Івано-Франківська. Мама зранку гладила мені галстук піонерський, і ми йшли на поїзд. Я був у білій сорочці та галстуку, щоб всі бачили, що я – піонер. Уявляєте, яка політична підкованість була у дітей?!

Варто було Василю трохи подорослішати, і у нього з'явилася нова пристрасть.

– Я носив жовто-блакитний значок, коли цього не можна було робити – у 89-му році, в технікумі фізичної культури. У нас були знайомі в Канаді, вони привозили таку символіку.

Ми тоді ще мали заборонений роздрукований гімн України. Я його по всій групі розповсюдив. Нас з братом викликали до директора, вставляли клізму за це.

Лаваш і безкоштовний айран

О 12.00 Вірастюка чекають в спортклубі "Атлант" на вулиці Гетьмана, куди його запросили судити дружній батл стронгменів. Перед цим у нього є трохи часу, щоб відвезти родину додому.

В дорозі телефонує старший брат, Роман Вірастюк – один із заступників міністра спорту і молоді.

– Хотів би запросити тебе на прем'єру "Пригоди S Миколая" в "Жовтень", – каже йому Василь.

– Прекрасно! Дякую дуже, – ледве чути з динаміка.

– Ром, а ти можеш… От зараз зі мною журналісти. Вони просять описати мене в двох словах, – включає на гучний зв'язок смартфон молодший Вірастюк.

– Вася… Він… Надійний, найрідніший. Один з небагатьох, з ким я можу говорити на будь-яку тему. Він ніколи не буде кривити душею, скаже завжди правду. Ніколи не скаже на г*вно, що то – повидло.

– А який найбільший мінус?

– У нас він один – ми рідко бачимося. Він замотаний, я – теж. А життя тік-тікає…

Дорогою Василь Вірастюк робить зупинку біля Володимирського ринку, щоб купити улюблений лаваш і айран.

Впізнавши Вірастюка, вірменські торговці на знак поваги вручають йому айран безкоштовно. А продавець Олена пхає 200 гривень з проханням залишити на банкноті автограф.

– Це в перший раз мене пригостили, – немов виправдовується Василь. – Я цим (популярністю – УП) намагаюсь не користуватися.

Тут, на ринку, абсолютно випадково він стикається з актором Володимиром Талашком (старший лейтенант Скворцов у культовому фільмі "В бій йдуть самі "старики" – УП). Розмова двох знаменитостей вкладається у кілька секунд.

– О, добрий день! – вітає богатир Талашка. – Ви теж за лавашом?

– Ні, я в АТО їду, хочу взяти хлопцям сало. Бажаю Вам щастя, до зустрічі!

Шкарпетка замість панчохи

– За 600 метрів поверніть праворуч! – жіночий голос навігатора веде найсильнішу людину планети проспектом Лобановського до спортклубу "Атлант". За вікном мерехтить борд "Президент – слуга народу".

– Вам подобається, яким курсом йде країна? – цікавимося.

– Нє (після великої паузи). Все б мало розвиватися набагато стрімкіше, відкритіше (зітхає). Без цих підлостей. Країною, мабуть, керують ті сірі кардинали, сірі монахи, про яких говорять в фільмі "Слуга народу". Сидять тільки три штимпа і керують.

Я насправді думаю, що все рівно президентом буде Порошенко. Чому? Так, напевно, було б правильно для нашої країни. І так срач в країні! Прийде новий віник і буде мести по-новому?

– Вам пропонували стати політиком?

– Були пропозиції стати певним номером в одній політичній силі. Декілька разів пропонували підтримати деяких кандидатів на виборах. Але я це все відмітав. Мені не подобаються корупційні схеми і корпоративний дух, які є в кожній партії.

– На які гроші ви живете?

– Бізнесу не маю. Є ще одна квартира, яку ми здаємо. Основний дохід… Хотів би сказати – панчоха з грошима. Вона є, але не така вже панчоха, скоріше шкарпетка якась. Є, звісно, певна частина грошей, які я заробив працею в спорті. Ще є проведення турнірів та рекламні контракти.

– Який найбільший?

– Суму не скажу, але найбільший гонорар був від реклами торгової марки "Арсенал". Ще були контракти з OKKO, Samsung, мережею магазинів "Альцест"...

Заруба

У спортклубі "Атлант" Василь Вірастюк проведе півтори години. Тут зібралися близько ста глядачів – друзів і знайомих 31-річного Олександра Шепеля і 35-річного Сергія Конюшка, двох майстрів спорту з пауерліфтингу. Силачі вирішили з'ясувати, хто з них крутіший.

– Сьогодні ми розпочинаємо новий формат для України – батли, – бере мікрофон Василь Вірастюк. – На цю зустріч ми чекали дуже давно.

Заруба між Конюшком і Шепелем триває на якомусь підвальному рівні ще з інститута фізкультури. Від того моменту, як два одиноких мужчини йшли коридором інфіза і зустрілися поглядом один з одним (зал гучно аплодує ведучому та підбадьорює учасників свистом).

Змагання проходять у п'яти дисциплінах. Спершу спортсмени утримують, стоячи, "млинці" по 25 кілограмів. Стрибають у довжину з місця. Потім підтягуються. Тиснуть, лежачи, 60-кілограмову штангу і насамкінець сідають за тренажер, що імітує греблю.

Шепель і Конюшок йдуть ніздря в ніздрю. Після чотирьох вправ рахунок 2:2.

Останнє, п'яте, випробування вони проходять на межі своїх можливостей. За хвилину Олександр Шепель "пропливає" 397 метрів, а Сергій Конюшок – 372. Шепель перемагає і так само, як і Конюшок, хвилин 15 ледве приходить до тями після шалених навантажень.

Кабан і Св. Миколай

О 14:10 Вірастюк з'являється у холі кінотеатру "Баттерфляй". Він приїхав сюди, щоб розповісти про зйомки у фільмі "Пригоди S Миколая" і влаштувати фото- та автограф-сесію.

– Все було по-справжньому, – розповідає Вірастюк. – Спочатку – кастинг та затвердження на роль. Мій персонаж – негативний. Його звуть Микола Кабанюк, кликуха "Кабан". На цю роль також розглядали Єгора Крутоголова з "Дизель шоу".

Навколо Вірастюка збираються батьки з дітьми, які слухають богатиря з відкритими ротами.

– По сюжету я пограбував Святого Миколая, забрав в нього шубу та чарівний мішок з подарунками. – продовжує він. – Тому мені треба було втілюватися від Колі Кабана в Миколая. Багато грати емоціями. Спочатку я щось впарюю дитині, і тут – щьолк! – я вже знову Каба-а-а-ан (гарчить немов звір).

Під час кастингу ми з Артемом (актор Максим Лучак – УП), головним героєм стрічки, грали сцену. Він мене зв'язав, а я сиджу, розказую, чому я таким поганим став.

– Вам фільм сподобався? – питають Вірастюка.

– Коли я його дивився, настільки мене захопив, що коли пішли тітри, було враження, ніби він йшов всього 30 хвилин.

– Покажіть вашу наколку (напис на правій руці "козацькому роду" та на лівій "нема переводу" – УП), – просить силача чоловік з натовпу.

– Наколка в тюрмі, а в мене – татуювання! – ледь не обурюється Вірастюк.

– А як вам працювалось з дітьми? – питає Василя маленька дівчинка.

– Як говорив наш оператор, на знімальному майданчику найважче працювати зі звірами. А на другому місці – діти. Вони також непередбачувані. Але у нас були чемні діти. Максим Лучак, головний герой, дуже талановитий. Йому 9 років. У нас з ним хороша, весела історія вийшла.

– Так, підходьте по черзі з цієї сторони! – командує він. – Давайте мені ваші смартфони. Я сам все зроблю, в мене рука набита на селфі. Не хвилюйтесь, всі попадуть в кадр. Наступні!

Дитяча крадіжка та "замєс" 90-их

О 15:30 Василь Вірастюк заїжджає додому по дружину Інну та їде в китайський ресторан "Жасмин". Дорогою згадує про друзів.

– Андрюха (Скрябін, Андрій Кузьменко – УП) був настільки відкритим, що будь з ким на вулиці міг поводитися, як з кентом, – розповідає він. – Але він так само, як і я, не терпів хамства, коли людина починала бикувати.

Більшість тих, хто мене знає, розуміють, що я добрий, – продовжує Вірастюк. – Але на хамство я відповідаю агресією. На жаль, у нас доброта сприймається людьми, як слабкість. Ти добрий – значить, слабкий.

Один підійшов до мене: "Сы-ы-ышь! Ты с моим малым сфотографируешься!". Ну, будь для свого сина прикладом! Ні тобі "будь ласка", ні "дякую". Є такий жарт: "А ты знаешь, что в слове "сы-ы-ышь" есть буква "лы"? Это как? Сышьлы?" (сміється).

Улюблений китайський ресторан Вірастюків "Жасмин" на проспекті Лобановського більш схожий на гучну забігайлівку. Вірастюків не бентежить ані велика кількість відвідувачів, ані інспектор Фреймут, яка розгромила цей заклад у своїй програмі в 2014-му.

Вірастюкам подобається місцева кухня. На цей раз вони беруть свинячі вуха, рис і гунбао – курку з овочами й арахісом. Гріючись пекучими стравами, Василь ділиться минулим.

– Вам у буремні дев'яності від криміналу пропозиції надходили?

– Я комсомольцем хотів бути, який з мене бандит? Але в мене є ножове та кульові поранення. Це було в 99-му, в нічному клубі в Івано-Франківську. Я захищав свого кента. Пішов замєс… Закінчилось тим, що у друга ніж в сраці. В мене теж поранення.

– За що вам в житті було найбільше соромно?

– Зараз згадаю. А, можливо, не скажу… Ну… Мабуть, за те, що колись ніж вкрав. Це було у першому чи другому класі. В селі, у сусідки бабусиної. Ми до неї завжди ходили по яблука.

– Да он не умеет воровать, депутат из него никудышний, – заспокоює жінка Інна.

– Пішли ми до сусідки, – продовжує Вірастюк. – Сказали, що за яблуками, а самі стирили ніж. Для того, щоб не спалитися, закопали на березі річки. Потім повінь пішла, змила той кусок берега. Короче, і бабусю обманули і ніж втратили...

– Дитинство у вас щасливе було?

– Думаю, так. Але я рано став дорослим, тому що рано пішов у спорт. Коли ти в спорті, завжди відповідаєш за свої вчинки.

До 10-ти років я вже займався боротьбою, кульовою стрільбою, плаванням, футболом. А в 10 почав займатися легкою атлетикою, мене в зал відвів брат та познайомив зі своїм тренером. Я з дитинства був міцним. Не знаю, в кого. Батя в мене був 175 зріст. Мама – 168. Так от пішло, що ми з братом такі повиростали.

Вірастюк розповідає: в дитинстві мріяв стати далекобійником. Його батько працював водієм на ГАЗ-53. Маленький Василь вперше поїхав за кермом вантажівки в 13 років.

– З братом була конкуренція?

– Він старший на 6 років. Ми ніколи з ним не билися. Завжди були прекрасні стосунки. Думаю, це повністю його заслуга. Я був в дитинстві впевнений, що Рому батьки більше любили. А Рома говорить: "Та що ти розказуєш, батьки більше любили тебе!". Насправді батьки до всіх однаково ставилися.

Борщ і п'єдестал

Свій суботній день найсильніша людина планети завершує у Kiev Sport Club, на бульварі Дружби народів. Він приїжджає сюди разом з 10-річним Олегом. Крім зіркового батька та сина цього вечора у спортзалі лише один відвідувач.

Вдома на Вірастюка чекає борщ.

– Дружина вже кіпішувала – борщ пропадає, – каже Василь. – Вона зварила, а Олег ігнорує. Адам також сьогодні проігнорував. Я вже третій день перше не їм. Інну це дуже нервує.

Вірастюк каже, що тренується п'ять-шість разів на тиждень. Під час вибору спортзали ставку робить на атмосферу.

– Вона має бути мотивуючою, – каже він. – До речі, тут поверхом нижче у перукарні завжди стрижеться Віталік Кличко. Вже багато років. Є тільки один майстер, якому він довіряє, звуть його Олег.

Поки Вірастюк пітніє на тренажерах, намагаємось отримати декілька порад.

– Що треба знати новачку?

– Завжди працюйте з тренером. Ти і так "нуль", а коли в зал прийдеш – будеш "нуль", помножений на "нуль". Ти не знаєш методики, не знаєш елементарно, де і які групи м'язів…

І ще порада, – хитро посміхається він. – Ніколи не задавай питання людині, яка почала робити свій підхід. Це тільки жінки можуть одночасно працювати і язиком тріпати. В спортзалі цього не бажано робити. Ніколи не беріть мобільний на тренування. Він постійно буде вам заважати сконцентруватися.

Вірастюк радить новачкам: "Завжди займайтеся в спортзалі з досвідченим інструктором"

– Чого в спорті більше – болю чи задоволення?

– В тренувальному процесі, звісно, болі. Задоволення приходить, коли є результат. Спорт – це біль, так. Ті, хто не вміють і не готові його терпіти, їм немає чого робити в спорті, – говорить силач під час вправ, голосно і часто видихаючи.

– Що головне в спорті?

– Звісно, це – результат. Говорять, що головне участь, а не перемога. Вже двадцяті змагання, а в фінал не попадаю – як класно, ха-ха! Якщо жити за таким принципом, ні хрєна в спорті та житті не досягнеш. Такий принцип тільки фізкультурнику підійде.

Треба завжди намагатися бути номером один. Ну, в крайньому випадку – номером два або три. Але обов'язково на п'єдесталі!