Встиг побути у «Червоному хресті», зондеркоманді і послужити дяком…

У час війни люди мімікрували і не завжди проявляли кращі риси своєї сутності. Подібним чином себе показали уродженці с. Велика Кам’янка Коломийського району Йосип Юрійович Масюк, 1923 р.н., та Григорій Васильович Чоланюк, 1923 р.н.

Почнемо з того, що Чоланюк у 1940-1941 рр. був головою товариства Червоного Хреста у своєму селі. Однак це не перешкодило йому в 1943 р. з Масюком потрапити у поліцію СС, пройти підготовку в навчальному концентраційному таборі Травніки (Польща) і попрацювати там вахманом СС (охоронцем у концентраційному таборі), пише Галицький кореспондент.

8 лютого 1943 р. вони були визнані придатними для військової служби, а 25 лютого приїхали у Травніки. Табір розміщувався на території колишнього цукрового заводу, який був оточений високою цегляною стіною, колючим дротом та охоронявся 400-500 вахманами. На території заводу були побудовані бараки, всередину об’єкту була проведена залізнична гілка, якою привозили євреїв.

Ще один вахман з Травніків Петро Іванович Кушнір, 1928 р.н., уродженець с. Підвербці Обертинського району, залишив нам опис жалюгідних норм харчування євреїв у таборі: «Годували їх дуже погано. Ранком давали картопляний суп і 100 грам хліба, на обід 100 грам хліба і на вечерю знову суп і 100 грам хліба. Працювали вони на розробці торфу 8 годин в день».

Всього в таборі числилося 2500 арештантів, яких періодично знищували, а їх трупи вивозили до лісу, де обливали горючою сумішшю і спалювали. 3000 арештантів з табору було відправлено у Варшавське гетто, 2000 розстріляли на місці, а 10 тис. опинилося у таборах смерті.

Чоланюк і Масюк у Травніках повторно пройшли медкомісію, отримали обмундирування, документи, підписалися про добровільну згоду служити, про нерозголошення, арійське походження, що серед родичів не було євреїв, вони не були комуністами та комсомольцями. Далі вихідці з Великої Кам’янки прийняли присягу й отримали індивідуальні номери.

Під час навчання вахмани пройшли курси стройової підготовки, вивчення матеріальної частини зброї, спеціальну поліцейську підготовку, фізичну підготовку.

Вахманів залучали тільки до охорони табору, знищували ж євреїв самі німці. Групи поліцаїв ще використовувалися для боротьби з польськими партизанами, для етапування в’язнів. Масюк завдяки «відмінній службі» відбув ще 5 місяців в зондеркоманді під час ліквідації Варшавського гетто і навіть був нагороджений за допомогу у вбивстві людей 7-денною відпусткою.

З травня 1944 р. Масюка відправили охороняти радянських військовополонених у таборі Гузен (Австрія), а Чоланюк забезпечував безпеку господарських об’єктів. Натомість Іван Михайлович Гринішак, 1922 р.н., уродженець Надвірної, став свідком знищення утримуваних у Травніках людей у жовтні 1944 р.: «Групи німців з військ СС разом з охоронцями оточили табір з усіх сторін і без розбору стали вести вогонь з автоматів по людях. В таборі піднявся суцільний крик народу, плакали діти, матері і старі. Німці почали розстріл рано вранці, і він тривав до 14.00. Після того другою партією євреїв всіх розстріляних було віднесено в яму і роздягнуто, а далі розстріляли і тих євреїв, які прибирали трупи. Знищення євреїв у Травніках відбувалося на очах у місцевого населення».

У свою чергу 13 квітня 1945 р. Масюка роззброїли і відправили в англо-американський фільтраційний табір, а 17 травня видали СРСР. Після цього вахман прикинувся остарбайтером і умудрився потрапити на військову службу в Червону армію. Натомість Чоланюк повернувся додому, влаштувався на роботу дяком у рідному селі і навіть встиг взяти участь у знищенні рідної церкви під час роботи в «Ініціативній групі по возз’єднанню греко-католицької церкви з православною церквою».

Однак Масюк і Чоланюк у результаті отримали 10 років виправно- трудових таборів. І ні Червоний Хрест, ані дякування не змогли затінити собою всіх злочинів, свідками і співучасниками яких стали уродженці с. Велика Кам’янка.

*«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.

Сергій АДАМОВИЧ