Як калушанка з діагнозом ДЦП створює ікони
23-річна калушанка Надія Породько з дитинства хворіє на ДЦП. У дівчини є хобі – вишивка бісером.
Каже, що від цього заняття їй на душі стає спокійно і водночас радісно, а відчуття такі неначе знаходишся в церкві на Службі Божій, пишуть Вікна.
Попри невтішний діагноз Надія не падає духом, навпаки, щоденно долаючи труднощі, щиро намагається підтримувати інших. Дівчина прагне допомогти о. Миколі Крушецу в будівництві та облаштуванні центру для молоді з особливими потребами.
Виробами з бісеру дівчина займається досить давно. Спершу це були поєднання природних композицій з квітів та дерев, які вона дарувала знайомим і друзям. Проте одного разу Надії потрапила до рук вишивка з бісеру, яку їй купила мати, щоб чимось зайняти після операції. Спробувавши себе у цьому занятті, дівчина одразу зрозуміла, що вишивка їй до душі.
Однак останнім часом Надія вишиває суто ікони, які називає називає оберегами. Вишивати на релігійну тематику почала близько трьох років тому після знайомства з отцем Миколою Крушецом, розповідає Надія Породько:
"Одного разу голова організації «Діти сонця» Галина Кукура запропонувала мені прийти до каплички Святого Андрія Первозванного, що знаходиться на вул. Долинській. Там я познайомилася з отцем Миколою. Згодом я почала приходити у храм частіше. Кожної суботи ми з священиком спілкувалися, робили різні цікаві вироби: то з паперу, то з глини, то із стрічок. І от отець дав мені завдання − вишити ангелочка. Я це зробила доволі швидко – всього за декілька днів. В результаті картину подарувала своїй Хресній на день Ангела. Після цього випадку в мене велике бажання вишивати тільки ікони".
Калушанка зазначає, що може створювати святі ікони:
"Я можу створювати святі ікони. Тому, що вони зроблені з любов’ю до всіх людей, не залежно, чи ти здоровий чи неповносправний".
Заняття із вишивки ікон дівчина поєднує із алмазною вишивкою (викладка камінців на певній поверхні за кольорами). Розповідає, що коли дуже втомлюється, займається другим видом рукоділлям. Проте наголошує, що все-таки душа лежить до створення ікон.
Надія Породько – глибоковіруюча людина, дуже любить відвідувати недільні богослужіння. Однак зізнається, що не завжди може бути присутньою на Літургії:
"На жаль, не завжди мама має можливість мене відвезти до церкви. Чесно кажучи, ми і на вулицю рідко виходимо. Окрім того, ми живемо на п'ятому поверсі в шестиповерховому будинку, у якому немає ліфта".
Дівчина переконана, що кожна людина створена згідно Божого задуму, в якої є конкретна місія в житті. Головне – не здаватися. Про це Надії нагадує її мати:
"Часто мені мама нагадує притчу про двох жаб, які впали у сметану, які довго били лапами. Одна із них втомилася − і склала лапки. А друга боролася до останніх сил, збивши куточок масла і все-таки вибравшись з кухля. Бажаю всім не здаватися, навіть, якщо здається, що є сил нема. Людина може багато, якщо захоче".
