Як змінився Франківськ за 100 років. Школа імені Чацького

У Франківську не так вже й багато «допожежних» будинків, тобто таких, що пережили «мармулядовий апокаліпсис» 1868 року. Кам’яниця на Шевченка, 32 — одна з них.

Її спорудили наприкінці 1840-х коштом шкільного вчителя Л. Преєра. Ми не знаємо його повного імені — Леопольд, Людвиг чи Леон — втім зауважимо, що то був далеко не бідний педагог. Наприкінці ХІХ століття багато вчителів початкових шкіл отримували 300 злотих ринських на рік. Стільки ж виділялось на річне утримання… злочинця у в’язниці, пише Репортер.

Із побудовою кам’яниці доходи пана Преєра різко збільшились — в одній квартирі він жив сам, а решту здавав.

За стилем споруда належить до пізнього класицизму. Енциклопедія пише, що «архітектурі класицизму притаманні правильні геометричні форми, підкреслено статичні, організовані в логічно вибудувані ансамблі. Класицизм виник як антитеза бароко з його пишністю, багатством декору і неспокійними, немов слизькими, лініями». Дійсно, будинок дуже скромний, єдиними прикрасами є підвіконні ніші з ліпниною на другому поверсі. Кам’яниця у плані П-подібна, має два фасади, звернені на вулиці Гординського і Шевченка. На останню виходить головний вхід у вигляді прямокутного наскрізного проїзду.

У 1877-му місто викупило будинок у спадкоємців Преєра. Перший поверх віддали військовим, які розмістили там канцелярії ландверу (крайової оборони) та склади. Нагорі розташувалась державна чоловіча школа з польською мовою викладання. Історик Алоїз Шарловський пише, що у 1887 році місто мало лише дві чотирикласних чоловічих школи, в яких разом навчалось 1015 учнів.

Після створення у 1889-му станиславівського греко-католицького єпископства, священики просили відступити будинок під духовну семінарію. Магістрат відмовив, а взамін запропонував трирічну державну субвенцію по 1000 ринських злотих.

Коли у грудні наступного року навчальні заклади міста називали на честь видатних діячів, школа на Липовій отримала ім’я Тадеуша Чацького (1765-1813). Він був видатним польським педагогом, одним із засновників Вищої волинської гімназії у Кременці, на базі якої пізніше створили Київський університет.

Через пару років військові забрались і школа стала єдиним господарем будинку. Тоді вона вже була п’ятирічною. На початку ХХ століття там вчився Горацій Сафрін — письменник і театральний діяч, який прославився збірками єврейського гумору «При шабатових свічах». Деякі з анекдотів стосувалися нашого міста, наприклад цей:

«Одного єврея з Бучача засудили до тюремного ув’язнення за фальсифікацію векселів. Відбувати покарання він мусив у станиславівський в’язниці. І ось, з важким серцем і легкою валізою, він прямує на вокзал. Дорогою зустрічає приятеля. Той каже:

— Привіт Хаїм! Куди йдеш?

— Йду їхати сидіти».

За Польщі школа стала семикласною, а у 1925-му, з нагоди півстолітнього ювілею закладу, її стіну прикрасила пам’ятна дошка. На жаль, вона не збереглась.

Після Другої світової, до 1957-го, у колишній школі Чацького містилось торгово-кулінарне училище, згодом туди в’їхав один з корпусів педінституту. Протягом 1981-1987 на Шевченка, 32 працював факультет художньої графіки — другий в Україні після Одеського. Організатором худграфу був художник Михайло Фіголь.

Потім там містився педагогічний факультет. Колишні студенти пригадують, що зимою старі пічки не справлялися і в аудиторіях панував жахливий холод. Нині будинок стоїть порожнім. Кілька років тому його визнали аварійним і факультет перевели до іншого приміщення. Грошей на капремонт Прикарпатський університет не має, тож подальша доля колишньої школи Чацького (між іншим, пам’ятки архітектури) — невідома. Дуже б не хотілося, щоб на її місці незабаром виросла чергова новобудова.