Жовті води «домбровського розливу»

Ще у 2010 році на місцевому референдумі понад 30 тисяч жителів Калуша визнали його зоною екологічного лиха. Тоді йшлося про «загрозу засолення ґрунтів та підземних вод хімічними відходами з Домбровського кар’єру», а також значну кількість токсичних хімікатів, які зберігаються поблизу міста.

Втім, наразі у самому Калуші вода все ще залишається чистою – міський водозабір розташований на найчистішій річці Європи, Лімниці. А от мешканці навколишніх сіл, від яких до райцентру всього кілька кілометрів, вже багато років змушені пити бутильовану воду: в їхніх криницях – жовта солона рідина, що на смак нагадує лікувальні мінеральні напої. От тільки ця вода «домбровського розливу», як її називають селяни, користі для здоров’я аж ніяк не приносить, пише Галицький кореспондент.

Микола Семанів – голова Пійлівської сільської ради, яка об’єднує села Пійло та Довге-Калуське. На цій посаді чоловік перебуває вже третій термін, тож про проблеми села знає не з третіх вуст. Він бідкається: проблема стара і всім відома, але впродовж останніх десяти років не робиться абсолютно нічого для покращення ситуації.

«Ось цей будинок – перший від Домбровського кар’єру. Його господар пише листи в органи влади вже не перший рік. Але не реагує ніхто, кажуть, не передбачено коштів. Розумієте, треба щось робити, аби солі не потрапляли у воду, в криниці – ті ж прокопки. Біля нас тут є повно шахт, але вони не затоплені водою, відповідно, не можуть мати стосунку до цього лиха. Калійні солі потрапляють у воду з Домбровського кар’єру, до нього – два кілометри. Відстань здається значною, проте площа засолення ґрунтових вод наразі становить понад 900 гектарів. Раніше наша вода була придатною для вживання, але поступово в криниці потрапили солі. Були дослідження, експертизи – все підтвердилось, солі у воді саме домбровські», – розповідає Семанів.

Війт показує протокол дослідження води Калуською районною санітарно-епідеміологічною станцією. Вміст хлоридів складає 800 міліграмів на літр. Це у три рази вище від максимально допустимої концентрації, відповідно, таку воду пити заборонено. Дещо перевищує межу також вміст сульфатів. Крім хімічного складу, око чіпляється за два зрозуміліші показники: кольоровість води – 30 градусів, жорсткість – 7,5. Стає остаточно зрозумілим: у криницях та свердловинах села не придатна для пиття солона жовта вода, яка залишає після себе накип, забруднює тканину при пранні та шкодить здоров’ю людей навіть при суто побутовому використанні.

Задавнена проблема

«У 1990 році нам видали під забудову ці землі. А приблизно від 1996 року в нас немає питної води, і наразі ситуація тільки погіршилась. У 2006-му я подавав депутатський запит стосовно цієї проблеми. Реагували на нього дуже довго. Але потім санстанція все-таки прийшла і ще раз взяла аналіз води з криниць. Згідно з його результатами, вміст хлоридів у нашій воді в 3-7 разів вищий за норму, у різних дворах по-різному. Пити таку воду просто не можна, нам дали чітку рекомендацію: вживати лише воду у пляшках. Потім був другий мій запит – в управління екології, вони вже дали більш детальну інформацію. Проблема – у хвостосховищах кар’єру, саме там зберігаються солевмісні речовини, які отруюють нашу воду. Нам доводиться пити воду з Лімниці, бутильовану воду. А для побутових потреб використовуємо криничну – хоча, наприклад, якщо попрати у ній білизну, залишаються жовті плями», – пояснює Ярослав Семанів, екс-депутат Калуської районної ради, який мешкає у Пійлі.

Чоловік пропонує спробувати жовту воду «домбровського розливу» на смак. Перші асоціації після такої дегустації – лікувальна мінеральна вода «Поляна Квасова» та солений морський бриз. Щоправда, місцеві солі нічого доброго для здоров’я точно не можуть дати.

На території екологічного лиха свого часу працювали численні комісії, навіть місія ООН/КЄС, яка беззаперечно визнала проблему, видавши багато рекомендацій. Зокрема, у звіті місії повідомляють, що засоленість води спричинена помилками при проектуванні шахт та хвостосховищ, а також їхнім подальшим неякісним обслуговуванням. Поточний підхід утримування хвостосховищ у «сплячому режимі» не дозволяє здійснити структурні поліпшення, переконані представники ООН.

Але за десять років село Пійло і тамтешню проблему з водою так ніхто і не взяв до уваги. Ситуацію могло б врятувати, наприклад, прокладення магістрального водопроводу – тоді селяни могли б просто перестати користуватися криничною водою. На це потрібно кілька мільйонів гривень, виділяти які ніхто не поспішає. У районі грошей немає, а держава ігнорує їхні потреби, переконані мешканці Пійла.

«Наші підземні води – засолені, вони вже перетнули дорогу Калуш-Долина та рухаються в бік річки Лімниця. Якщо нічого не зробити, дуже скоро Калуш залишиться без чистої питної води!» – наголошує Ярослав Сербін.

Річки наступають

Втім, перелік проблем з водою у цих двох невеликих селах включає в себе не лише солі. Ріки Чечва та Лімниця, які оточують Пійло та Довге-Калуське, також несуть у собі загрозу.

«З Чечви свого часу, кілька років тому, в промислових масштабах крали піщано-гравійну суміш. Заїжджали важкою технікою в річку, вантажили гравій та їхали. В результаті спецтехніка сильно пошкодила русло річки, що призвело до обміління Чечви. Наразі ріка так і не відновилась повністю, хоча гравій більше не вивозять», – коментує ситуацію Микола Семанів.

Крім того, під час сезонних паводків Чечва затоплює частину села. Адже дамби немає, а роботи з берегоукріплення вісім років тому були проведені неякісно і не в повному обсязі, повінь змила майже все, що було зроблено, каже сільський голова. На якісний захист території сільради від води з Чечви потрібно приблизно три мільйони гривень.

Біля села Довге-Калуське протікає також ріка Лімниця. Вода з неї одночасно і рятує людей, бо її можна пити, і загрожує їм, бо підступає до села все ближче.

За чотири роки Лімниця істотно змінила своє русло, підійшовши на 200 метрів ближче до села. Ріка поступово знищує сільське пасовище. А ще поблизу розташований діючий цвинтар, який через кілька років, якщо нічого не робити, може бути змитим в річку. Загрозливості цій ситуації додає той факт, що у 1940-х роках на вищезгаданому цвинтарі ховали людей, хворих на тиф.

«У нас з одного боку Лімниця, з другого – Чечва. Думаю, що вирівнювання русла річки треба робити щороку, інакше нас просто змиє. За останніх 25 років Лімницю не вирівнювали ні разу, навіть не намагалися. Шкода того ялівцю, який росте на пасовищі, шкода самого пасовища. Нічого не робиться. Основна проблема – виділення коштів, яке не відбувається. Воно так здається, що цвинтар далеко від русла річки, але якщо кожного року русло зсуватиметься на цих 30-50 метрів, то скоро настане такий час, що вода підійде до могил», – з сумом констатує сільський голова.

Проблеми з берегоукріпленням та очисткою русел річок можна вирішити за кілька років. А от забруднену солями воду доведеться очищати десятиліттями. Втім, коли розпочнеться цей процес і чи розпочнеться він взагалі, сказати не може ніхто.