Чому від слів «майдан» сльози течуть не з очей, а з душі? (Два тижні життя на планеті "Євромайдан")

Спочатку був вибір і півтори години на збори, дзвінок батькам вже з автобуса. Так я поїхала волонтером на Майдан. Змусила поїхати совість і очі дітей, яким в майбутньому казатиму, що не сиділа, склавши руки.

"Жовтневий" закохав з першого погляду. Мармурові сходи, розкішні оксамитові штори, велетенське оздоблене дзеркало. Ти розглядаєш стіни з майданівськими написами, тихо переступаєш сплячих мітингарів. Стомлені, звалені порцією ліків від температури, вони бачать сни. Прокидаються і з тими ж туманними гаслами йдуть за новою порцією простуди (ларингіту,фарингіту, загостреного гастриту, пневмонії, бронхіту ...)

Я не медик, але волонтер в медичному пункті. За два тижні пізнала життя у всіх барвах. Від захоплених вигуків, тепла бочок, стратегічних планів і промовистих написів... до хворих очей, які кажуть: не поїду додому! Тих очей, які тікають з лікарні, щоб вернутись у ілюзію творення своєї долі. І було їх багато: хлопець після операції на апендицит, дівчина з зернистою пневмонією, жінка на 7 місяці вагітності…

- Вони знають, коли вночі найбільше хилить на сон, бо не сплять по кілька діб.

- Коли ви востаннє в четвертій ранку блукали кімнатами в очікуванні "чогось"?

Вони знають, що єдиним джерелом тепла є відкритий вогонь,кілька пар шкарпеток і безплатний чай на морозі.

- Що відчуваєте ви, коли дивитись це по телевізорі / в інтернеті?           -

Вони знають, чим можна висушити мокре взуття.   - А ви знали, що жіночі прокладки для цього найбільше придатні?

А ще вони вічні двигуни майдану, які платять здоров‘ям за утопічну Україну. Але наскільки той майдан вічний? Куди (чи кому) запхати його велич і могутність?

Наш сьогоднішній терапевт казала: "Дитино, хай тебе Бог береже". І гладила ту дитину Божу, якій вже за сорок, за п’ятдесят, за шістдесят, за сімдесят..

.А ти, студенте, ласий прогуляти пари, приїдь на день, поволонтер на кухні, побудь на ногах 15 годин! Дай відпочити Марійці, дівчинці шістнадцятирічній, бабусі Галі сивоволосій, пані Лесі - чиїйсь мамі, яка забула, як виглядають її діти.         І це реальність  Жовтневого палацу, який став домом. За час в медичному пункті вивчила купу медичних термінів... ще більше людських душ. - Поміряйте мені тиск, серце пече...Важко, але дайте щось випити, і я далі йду. Можна я не буду міряти температуру? Дайте краще сухі шкарпетки, і йду, бо хлопці чекають.- Проходьте.- У вас є щось від болю горла, голови, від кашлю, від болю в грудях? В мене потріскали губи, відмерзли руки, не відчуваю ніг - у вас є грілки?  - Сідайте.- Та нє, я кричав, я розтягнула зв‘язки на руках (всю ніч била в барабани), я  перемерз (стояв під кмда), мені очі сльозяться (я не спав 4 доби),  дайте фервекс, корвалол,валідол, активоване вугіля, фестал, "цукерки від горла".- Горло вам знадобиться. Прізвище, ім‘я, по батькові, рік народження, область.

- Дайте корвалол, я сантехнік і знаю, що мені треба. Так, звичайно, але спершу покличу лікаря.

Ми навчились сміятися очима. Жарт у «жовтневому» медпункті: дайте мені "мезим", бо я так змерз, що не маю де ночувати.   Дайте мені серце, щоб всіх огорнути любов‘ю - сказала пані Ліда, жанна д‘арк з Хмельницького. - Боже, дай всім совісті, - подумала я і протягнула вітамінку тисячному простудженому/побитому незнайомцю на прощання.

Працюйте так, ніби все залежить тільки від вас. Моліться так, ніби все залежить тільки від Бога.

Оксана Боднарчук