Катастрофа майбутнього України?
5-6 червня випускники 11-х класів України проходили ЗНО із української мови та літератури. Як виявилось під час тестування, більше половини майбутніх абітурієнтів не вміють написати коротке власне висловлювання (150-200 слів).
І не лише написати. У школах більшість дітей, навіть знаючи відповідь, не вміють коректно відповісти на поставлені запитання. Виходить щось на кшталт: «Е-е-е …. Ну-у-у… Та-а-а…» і таке інше.
Це – катастрофа майбутнього України. Стає сумно. Однак, чому склалася така ситуація?
А справа ось у чому. Кожна людина, щоб культурно висловити свою думку, повинна мати запас літературних слів. Найефективнішим засобом збагатити свій словниковий запас є читання книжок. Не Інтернет, не мобільні чи комп‘ютерні ігри, не телевізор і навіть не електронні книги, а, власне, звичайні друковані книжки, газети чи журнали. І це стосується не тільки української мови. Трохи володіючи російською, польською, німецькою, англійською чи іншою мовами і читаючи цією мовою книжки, ви через деякий час здивовано себе запитаєте: «А звідки я так добре знаю цю мову?».
Однак для школярів та й студентів ХХІ століття таке диво, як запас літературних слів, є чимось мало досяжним. Чому? Відповідь проста: понад п‘ятдесят відсотків молоді не читає книжок. І знову питання: чому? Не вистачає часу, не цікаво, врешті, не модно. Спробуймо з’ясувати докладніше.
Протягом останніх десяти-п‘ятнадцяти років активно велася реклама мобільних телефонів та комп‘ютерної техніки. Робилось це переважно із комерційною метою, оскільки на цей час припадають початки масового виробництва даних приладів. А книжки відсувалися десь на задній план – про них просто забували. І в результаті такої пропаганди в сучасній українській родині два комп‘ютери, три телевізори, чотири мобільні телефони і одна книга (в кращому разі одна).
Іншими словами, сучасний молодий українець не уявляє свого життя без телефону, ноутбука, різного типу соцмереж в Інтернеті, але він спокійно може жити без газет, журналів, книжок. Йому вони зовсім непотрібні. Скажу більше, серед молоді виробилась досить цікава думка: хто регулярно читає книги, той відсталий від суспільства, свого роду – дегенерат. Це – трагедія. Бо через кілька років ми будемо мати фахівців і науковців, які ідеально знатимуть свою справу, вивчаючи це за допомогою комп‘ютера та екранів, встановлених в аудиторіях і класах, але вони не будуть вміти це висловити. І якийсь, вибачте, баран, який абсолютно нічого не знає, проте вміє гарно говорити, закриє нам рота двома словами. Він наговорить дурниць, а ми не зуміємо їх спростувати. Подумаймо, що нас чекає?!
Проте, це закономірне явище. Подивіться на телевізійні екрани, на рекламні біг-борди вздовж доріг, на інтернет-оголошення. Рекламують все: від шкарпеток і до космічних кораблів. Однак чи багато ви там зустрінете інформації про книги? Авто, планшет, ноутбук, пиво, дорогі сигарети, висока посада і, звичайно ж, повний гаманець «зелених» - це те, що нам сьогодні всі види ЗМІ подають як сучасне, модне, як ознаку вищого класу – еліти. Натомість про знання, здоровий глузд, культуру, мораль, книгу якось забувають. І хоча ніхто проти цього не виступає, спрацьовує система замовчування, коли про не вигідні речі просто не згадують, якщо їх не можна зганити. Держава ж, керманичам якої, до сьогодні, або було байдуже, або непотрібне процвітання України, залишила без уваги це питання, і тому ми маємо ось таку сумну картину.
Вирішення цієї проблеми є тільки одне: ми повинні самі зрозуміти, що є правдивою цінністю; пробуджуватися зі сну та будити інших, і тільки спільними зусиллями ми зуміємо подолати цю мовну кризу. І про це потрібно більше писати та більше говорити.
Дорогі українці! Дорога молоде! Запам’ятаймо собі: автомобілі, комп‘ютери, Інтернет, розваги – все, що нам дав прогрес, воно корисне. Але корисне тільки тоді, якщо його використовувати з розумом. Навіщо тратити дорогоцінний час, просиджуючи години за комп’ютером і граючи в ігри чи переписуючись з друзями в Контакті? Навіщо сотні друзів в Інтернеті, якщо через це ми не можемо забезпечити собі майбутнє, бо «не встигаємо» вчитися? Навіщо нам диплом, якщо ми нічого не знаємо в своїй професії, якщо реферати, курсові і дипломні ми готували, підбираючи і сортуючи теми в Інтернеті, чи, в гіршому разі, заплативши гроші за їхню підготовку? Навіщо нам дорогий автомобіль, якщо ми не знаємо правил дорожнього руху і щоразу, порушуючи їх, ризикуємо потрапити в ДТП із трагічними наслідками? Навіщо дитині в 5-6 років вміти вправно користуватися комп’ютером чи мобільним, якщо вона в першому класі не вміє прочитати й одного слова? Запитань може бути дуже багато. І складно знайти на них відповіді. Зрозуміло одне: так дальше бути не може, бо інакше українська нація зникне з лиця землі.
Тому я закликаю всіх політиків і державних діячів, які вважають себе українцями, всі громадські організації, яким небайдужа доля свого народу, врешті, свідомих громадян доброї волі: докладаймо всіх зусиль, щоби популяризувати книги замість хронічної Інтернет-залежності, здоровий спосіб життя замість алкоголізму та наркоманії і справжній патріотизм замість крикливого псевдо націоналізму! І, в результаті, ми допоможемо Україні вийти з цієї кризи, кризи насамперед духовно-моральної та культурної. Нехай нам допоможе Бог!
