Космацька овітерапія
Ідея створення музею вівчарської справи на Гуцульщині дуже давня. Та знайшла своє реальне втілення в життя не так давно. У Космачі, знаному в світі селі, де і тепер живі всі народні промисли, діє перший в Україні Музей вівчарства.
Нині, коли на гірських полонинах Прикарпаття практично немає овець, власник і організатор такого музею, а в перспективі — справжньої полонинської стаї, Роман Бойчук вирішив відродити вівчарство і запатентувати новий метод терапії — лікування вівцями.
Музей на обійсті
Тут за давньою традицією першою до нової споруди після освячення впускають овечку, котру заводять діти. Роман Бойчук все в музеї зробив своїми руками. «Я багато років працював на керівних посадах, нервова робота, почалися проблеми з тиском. А прийду було додому, стану коло овечок і дивлюся, дивлюсяѕ Й така від них позитивна енергетика йде, — розповів пан Роман про свої перші враження та думки про цілющі властивості не лише вовни чи харчу з овечого м’яса, а й споглядання за тваринами. — Їх і на образах коло Спасителя зображують. А ще вівці ніколи не хворіють на туберкульоз і в них не буває злоякісних пухлин. А вовна овець містить ланолін — природний антисептик. Для науковців це дуже важливо дослідити, адже ці недуги — одні з найстрашніших. Люди, які споживають баранину, особливо молоду, менше хворіють на атеросклероз. А це тому, що в овечому м’ясі дуже низький вміст холестерину — це вже довели науковці.
-тЯ пропагую національну гуцульську кухню, маю невеличку селянську ферму, впроваджую овітерапію, а полонинники мені харчі з овечого молока готові передають. інколи приїжджають люди з міста, в мене таке враження, що вони на самих чіпсах і «колах» живуть. То вони, спробувавши овечого сиру, везуть його вже й додому. Хоча і сирні продукти стовідсотково з овечого молока — то, як кажуть, на любителя страва. Я колись був в італії, нас там пригощали — давали скуштувати 30 видів сиру. У кількох відмінності я відчув, в інших — ні, треба бути фахівцем. Щоб мене щось дуже здивувало, то ні. Люблю своє».
Овітерапія на практиці
Ідея з овітерапією виникла в родини Бойчуків навесні. Пан Роман розказує, що спершу він запізнався із професором Подільського аграрно-технічного університету іваном Тимофійшиним, коли той відпочивав у Космачі. Науковець, власне, має чимало напрацювань з теми, котрою зацікавився Роман Бойчук. Нині вони поділили обов’язки: наукові дослідження — за Тимофійшиним, а практичне втілення — за родиною Бойчуків.
Сьогодні спеціальний курс овітерапії має три етапи: харчування, практичне застосування речей із вовни та, звичайно, біоенергетику. Лікування починається вже з першого частування бринзою. До речі, її треба їсти щодня, хоч би й по 100 грамів. Адже в бринзі є хімічні елементи, що значно зменшують холестерин у крові. Даліѕ Жентицю, яку отримують у процесі приготування бринзи, теж вважають еліксиром здоров’я. Вона знімає втому, в спеку чудово тамує спрагу і для шлунково-кишкового тракту незамінна.
Дуже цілюще овече масло. «Коли якісь забої, переломи чи просто ломить-крутить суглоби, треба ним змастити болюче місце. Це допомагає, перевірив на собі. Таке масло може стояти в холодильнику і до трьох років. Якщо болить голова, то змастіть її таким маслом, зверху покладіть овечу вовну та зав’яжіть. Колись у горах лише так і лікувалися», — каже пан Бойчук.
Цінним, а може, й панацеєю від деяких недуг вважають молоде овече м’ясо. Воно сприяє травленню, а ще добре його споживати чоловікам, наголошує пан Роман. Кажуть, що подружнім парам, яким не вдається зачати дитя, лікарі радять протягом року вживати баранину. Недарма в гуцулів здебільшого багатодітні сім’ї.
У терапевтичних цілях вживають і овечий жир, що його називають лій. Виліковує і бронхіти, й астми. Лиш починається кашель, треба додати в молоко ложку лію, жменьку соди і випити. Корисний він і при виразкових хворобах шлунка.
Овеча вовна колись навіть допомагала виходити недоношених малят, каже Роман Бойчук. Шкірою молоденького ягняти обгортали недоношених діток, там вони вигрівались, як у лоні матері, і виживали та росли міцними. Річ у тому, що вівці мають властивість виділяти відповідний жиропіт, який містить сірку, насичені жирні кислоти та бактерицидний ланолін. І ще один нюанс лікування. Для найвитриваліших пропонують похід на полонину. Піднятися туди, подихати цілющим повітрям, подивитися, як працюють вівчарі, послухати їхні байки... Спробувати самому. Роман Бойчук планує побудувати невеличку стаю коло своєї хати, поряд з Музеєм вівчарства, де все виглядатиме, як у справжніх вівчарів на полонині. Він має надію, що вівчарство в цих краях просто не може зникнути.
Підстави для оптимізму
У планах родини Бойчуків ще багато цікавого, зокрема і видання наукової праці, бо ж син господаря Музею вівчарства Роман — також дипломований ветеринар і вірить в успіх справи. «Думаю, що вівчарство все ж таки відродиться в гірських краях, що воно має добру перспективу. Чому? Бо тут у нас такі схили, що корови не можуть туди ходити. А те, що люди буцімто ліниві стали, неправда. Ні, люди ліниві не стали, якщо буде інвестор, буде добра плата, то кожен піде пастушити вівці на полонину. Ні, ні, люди наші чужинця-інвестора не приймуть, ніякої «Даноші» чи ще когось. і добре було б мати підтримку держави», — сказав син господаря садиби Роман.
Дмитро Пожоджук, космацький сільський голова:
— Ціла полонинська культура, яка починається із пісні, з виготовлення того баранчика із сиру, не може зникнути. і в пісні навіть співається:
«ѕ іде вівчар з полонини в широким ремени, несе мені в даруночок баранчика в жмени». Тобто вівчарство — то така ідеальна модель гуцульського світу, в котрому є все.
х х х
Довкола Космача є сім полонин. Та всі наразі пустують. Парадоксально, але справді дієвий підхід запропонували американці. Фундація «Добробут громад» розробила на Косівщині проект з розведення свійських тварин, що зникають, — коней-гуцуликів, бурих корів і гірсько-карпатських овець. Господарю дарують вівцю, однак з умовою, що він доглядатиме її два роки, виведе потомство та подарує одну іншому разді на таких же умовах.
