Народний майстер Тарас Дзвінчук: "Наші гуцульські постоли є по цілій Україні і навіть у Австралії!"
Тарас Дзвінчук – народний майстер з Космача, який виготовляє шкіряні постоли і не тільки. У свої 61 рік взув добру половину села, багато інших куточків України і навіть деяких іноземц
Скільки років Ви вже робите постоли?
42 роки. Від 1971, після смерті батька. Саме він навчив мене всього, і його справу я продовжую. А сьогодні (17 лютого), рівно 9 років, як я міг бути на тому світі після інфаркту. Але, дякувати Богові, живий і маю сили продовжувати займатися своєю справою. Я вже так звик до цього, що вже, мабуть, якби і захотів відмовитися, то не зміг би.
Які ще шкіряні вироби Ви виготовляєте?
Пояси: робочі та святкові. Робочі – вузькі пояси з міцною пряжкою, для того, щоб гуцул не “надірвався” під час роботи, піднімаючи важке. А святкові – навпаки – широкі, оздоблені візерунком чи кнопками, суто для вигляду.
Який процес переробки шкіри?
Найважче підготувати у домашніх умовах шкіру. Ціле літо треба з тим “провозитися”. Спочатку її вимочувати, потім тримати у вапні чи борошні. Але я вже того не роблю, бо це надто довгий і складний процес. Тим більше, тепер можна і готову шкіру купити на заводах. Далі її треба відмочити (з сухої нічого не вийде), а потім, поки вона мокра, натягнути на форму, яку ми називаємо «копито́», і залишити висихати. Відповідно, для кожного розміру є окреме "копито́".
Скільки часу потрібно витратити, щоб зробити пару постолів?
Добрих два дні: день на саме взуття і день на те, щоб вишити і прикрасити їх.
А чи багато зараз замовлень? Є попит на постоли?
Набагато менший, ніж раніше. Але завжди в селі є події, коли гуцули одягають народне вбрання, тоді і стають в нагоді постоли. Найчастіше їх замовляють для весіль – для наречених та гостей. Зараз постоли – виключно розкіш, вони давно перестали бути просто взуттям. От коли я був молодий, то пам’ятаю, тато робив нам постоли зі “свинячка”, які були тверді, чорні, з них стирчала шерсть і, по-правді, виглядали жахливо, але це було щоденне взуття, яке носили всі, і ніхто не скаржився.
У Вас окрема майстерня, де Ви працюєте?
Та ні, ви що - все ось тут на дивані, з дошкою на колінах, шкірою і молотком.
Ваші постоли можна побачити лише в Космачі?
Та ні, вони є у багатьох сусідніх районах, так як у них майже ніхто більше не робить постоли, також по цілій Україні і подекуди у світі. Навіть у Австралії! Односельчанин замовив для когось аж дві пари туди. Був ще випадок, коли приїжджали з Ленінграду до мене, спеціально за постолами. Щоправда, це було ще за Союзу. А з останнього, то ось минулого тижня приїжджала пані з Запоріжжя і замовила 12 пар постолів для дитячого колективу. У багатьох музеях також є мої постоли – у Коломиї, Івано-Франківську, Верховині.
Скільки ж коштує пара?
Через те, що шкіра дорога – у середньому 200 гривень. Але це все дуже відносно, бо коли приходить жіночка, яка на базарі цілими днями продає яйця, щоб купити внукам постолята, то звісно стараюся взяти якнайменше, а коли приїжджають бізнесмени на дорогих машинах, то ціна залишиться незмінною.
Як Ви отримали звання народного майстра? За Радянського Союзу це, мабуть, було не так вже й просто.
У Львові була атестація народних майстрів, я приготував свої роботи і поїхав туди. Здається, це був 1986 рік. Наробив різних постолів, поясів і там серед представників з цілого Союзу журі вибрали тих, кому вирішили надати звання народного майстра. Багато постолів тоді ж і купили у мене, так що я мало привіз назад додому. І потім через 2 чи 3 місяці мені прийшло посвідчення. На той час воно давало багато, адже я мав право робити свої роботи, здавати їх галантерейним магазинам і вільно продавати. Зараз воно десь стоїть у шафі, припадає пилом і лише нагадує мені про ті події.
А молодь цікавиться постолярством? Ви когось навчаєте?
Мій син зараз мені багато допомагає. Завдяки йому я вже можу трохи менше на себе брати і мати час на відпочинок. Також один із онуків потрохи пробує робити постоли, що теж дуже тішить, бо це стає сімейною справою. Я навчився від свого батька, мій син та внук від мене. Дивишся - і вони не забудуть та переймуть цю справу, і вона ще довго буде жити!
