Політолог Андрій Ткачук : Соборна нація в поліцейській Україні?

ПОЛІЦЕЙСЬКА ДЕРЖАВА - держава, політичний режим якої характеризується репресивними методами управління, детальною регламентацією життя громадян, контролем і наглядом поліції, примусом у найбільш жорсткій формі.

Даті 16 січня в Україні можна надати статус «червоного дня» в календарі, і пролита кров регіоналом Малишевим тут ні до чого. Всі вже ознайомилися з «оновленням» українського законодавства й якісь гострі коментарі тут навіть не потрібні. Держава, в якій фінансування науки в рази менше ніж фінансування міліції, може розвиватися лише в думках найвідданіших прихильників владної партії та самого Віктора Федоровича, або ж тих, хто є "відданим прихильником"  Лесі Українки, адже за купюру з її зображенням здатні підтримати ідею розстрілу за користування мобільним зв’язком без письмового дозволу дільничного інспектора міліції. Сарказм? Та ні, це практично сувора реальність з огляду на закони, котрі пішли на підпис до «гаранта». Можливо, тепер за ці рядки й мене чекає тюремна камера, пише у своєму блозі на Galinfo Андрій Ткачук. 

Основним індексом демократичності держави є можливість висловлювати власну думку. Законопроект, котрий був нелегально прийнятий вчора, «позитивно» відзначається лише рекордним фіксуванням результату голосування за закон, це навіть більш ніж ідеальна робота лічильної комісії – «Книга рекордів Гіннеса» чекає таких «героїв». Про демократію в Україні важко було говорити й півроку тому, але зараз демократичною держава стала лиш для тих, хто її «творить» - собі вони можуть дозволити все, і навіть більше,  й в цьому аспекті це вже нагадує більше анархію, але для обраних. Це, певно, шлях до добробуту, стабільність вже ж була.

«При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» - це констатує Конституція України. Висновки? Думаю в кожного з нас вони однакові! Те, що твориться сьогодні в державі, зрозуміти важко, але робити щось з цим потрібно негайно! Та чи так легко щось робити? Тепер ми звернемо увагу на те, що накарбовано з другої сторони монетки, котру можна назвати українська політика. Веду мову про те, що зробила опозиція для того, щоб не допустити ухвалення даних законів? Не йдеться про день голосування й ту атракцію, котра його супроводжувала. Для чого вийшли незалежні студенти та громадяни на вулиці з революційними настроями ще 22 листопада? Для того щоб революцію очолили політики та створили собі  відсотковий плацдарм на майбутні вибори? Іншого висновку, аналізуючи їхню роботу, зробити не можу.

Цинізм та ціна – ось що характеризує українську політичну систему сьогодні! Ми вийшли зі своїх домівок не заради вузькопартійних інтересів та корпоративних цілей, а заради своєї рідної України! Нам потрібне оновлення, але чи нове - це не добре забуде старе? Саме тому варто повернутися до того, чим керувалися студенти, котрі очолили рух за перебудову й створили нам країну, котра нас народила. Так може варто передати її долю в руки її дітей?

Повертаючись до тієї монетки, варто зауважити на чому накарбовані дані політичні етюди - на українському громадянському суспільстві! І сьогодні українська нація стає соборною, як і в часи великих змін у нашій історії, соціологія підтверджує те, що 80 відсотків українців засуджують дії влади, а ці дані ще за грудень, думаю, цей відсоток виріс до максиму після «червоного» 16 січня! Так, багато із сьогоднішніх політиків були учасниками створення незалежної України, котрою керували в пошуках світлого майбутнього.

Єдине, що залишається сказати, це "ДЯКУЄМО вам, але з нас ДОСИТЬ!!!!