Прагнення дій прикарпатців на Майдані

На День соборності України депутати Івано-Франківської обласної ради вже втретє провели на столичному Євромайдані свою позачергову безстрокову 26-ту сесію на підтримку народного протесту.

Разом із народними обранцями з Прикарпаття в Києві побував і журналіст «Галичини»  який ділиться з читачами своїми враженнями від цієї поїздки.

Полонені «гопники»

Саме такий київський Євромайдан після першої крови я побачив уперше. Була 10-та ранку, ряди протестантів ще рідкі, а відчувалося: якийсь неспокій аж застиг у повітрі. «Реєстрові» майданівці діяли за своїм внутрішнім розпорядком, знаючи що робити. Решта прибулих, покинута сама на себе, снувала майданом від одних барикад до других.

із кожною годиною людей більшає. О 12-ій, коли прикарпатські депутати починали свою позачергову сесію, київський Євромайдан уже був досить багатолюдний. До народного віча, призначеного на 18-ту годину, ще море часу, тож йду в бік намету Коломийської сотні поблизу перетину інститутської і Хрещатика. Коли це раптом посилився людський гамір. Дивлюсь, а згори від барикад на інститутській   загін самооборони ведеѕ зв’язаних один до одного бранців. Наче фрагмент давньої історії. На чолах дрібних на вигляд «гопників» написи маркером «раб» (гопники, також  гопи, гопари,  гопота, лопотень — жаргонне слово з російської мови для зневажливого позначення прошарку молоді, близької до кримінального світу або з кримінальними рисами поведінки. Як зазначає російська Вікіпедія, це слово особливо поширене на Донбасі). Це попередньої ночі в Києві виловили завезених з південних областей бандюжок для тероризування майданівців і киян. З натовпу чути улюлюкання в їх бік. Але майданівці — це не садисти із «Беркуту», тож після виховної роботи  цих платних слуг режиму відпустили додому. Такі сцени повторюються чи не щодня.

Екскурсія  на вул. Грушевського

Значна частина прибулих на Майдан прямує до барикад на вулиці Грушевського, де постійно бабахкають гранати, як на своєрідну екскурсію. У середу там було зібралося з кілька тисяч таких цікавих. Майже впритул із бойовою зоною. Одні знимкують барикадне видовище, другі самі знимкуються. Якісь вузькоокі азіяти ведуть телерепортаж із Грушевського. Але невдовзі «Беркуту» дали команду для наступу. Абсолютно мирні люди починають наввипередки втікати в бік Майдану. Але декого із задніх «Беркут» таки наздоганяє і починає періщити кийками. Їх відчув на собі і дехто з галичан.

Поблизу вузького проходу біля барикади від Європейської площі збилася маса людей. Хлопці із самооборони закликають наляканих людей не панікувати і не спричинювати тісняву на переході. А хтось із барикад істеричним голосом кричить знервованому натовпу: «Назад! Назад!». Але люди з голими руками хочуть не туди, де б’ють, а пруться на другий бік барикад — на Майдан, де є захист. І лише там дещо заспокоюються. Екскурсія на Грушевського запам’ятається їм надовго — невинна вилазка могла закінчитися для них великими проблемами: жорстоким побиттям і терміном на додачу.

На Майдані тим часом тривога. Загони молодих хлопців у касках і з дерев’яними кийками чи навіть звичайними палицями швидко прямують у бік барикад. Але «беркутівці» не пхаються туди, де можуть і самі зарватиѕ Люди поступово заспокоюються і чекають на віче, присвячене Дню соборности.

Пошук лідера

Спостерігаючи за людським мурашником на київському Євромайдані, як тисячі людей цілий день відтупцьовують тут на морозі, не можна не задуматися і над коефіцієнтом корисної дії від цього. Майдан, безперечно, — це школа-практикум національного солідаризму для сотень тисяч, якщо не мільйонів українців, навіть якщо й вони просто тут відтупцьовують день. Але якийсь тиждень перед цим на головній «євромайданній» сцені не випадково був виник конфуз із визначенням керівника Майдану. Пам’ятаєте слова Яценюка: «Лідер — це ви, український народ»? Сидячи вдома біля телевізора, збагнути глибинну суть цієї проблеми складно. Її можна пізнати, як кажуть, прикладним способом на самому Майдані.

Ось що розповіли з цього приводу журналістові «Галичини» земляки з Коломийської сотні.

— Треба лідера. Як війна — то війна, — каже старійшина сотні, якого молодші називають батьком, пан Мирослав (тут і далі прізвищ учасників Євромайдану називати не будемо, щоб не допомагати владоохоронним органам). — Наразі все йде стихійно. Нема чіткого плану дій. Тисяча людей — це тисяча думок, а повинна бути дисципліна.

— Що робити? — це запитання ставимо собі чи не кожний день, — втручається в розмову один із коломийських майданівців. 

— Лідер буде радше із цих хлопців на Майдані. А ці на два місяці зайняли трибуну і людям кидають лише гасла «Слава Україні!», але це не план дій. У ситуації, коли що не роби — за все стаття, вони думають, що б то робити, щоб за то нічого не було, — продовжує пан Мирослав.

— Якщо ти — вівця, то чи можеш керувати революцією?! — підкинув риторичне запитання хтось із інших коломийців.

А як у затяжному протистоянні з режимом  налаштовані самі коломийські майданівці, запитав я сотенного Володю, молодого чоловіка, який на Євромайдані перебуває майже безвиїзно ще з початку грудня.

— Радикалізація підвищується, хлопці готові воювати, а частина навіть вмирати, аби в Україні щось змінити, — каже сотенний Володя. — Головне, щоб це не було намарно. Якщо об’єднана опозиція не сформує Народну раду і не почне реально діяти, то люди самі ініціюватимуть процес. Будемо на практиці реалізувати статтю 5 Конституції України — народ здійснює владу безпосередньо.

Словом, рішучости майданівцям не бракує. Перед початком віча почали поширювати «лякалки» про силовий розгін Майдану якраз під час самої акції. Якась російськомовна молодичка навіть підійшла до прикарпатських депутатів, мовляв, їм «лучше уйті с Майдана». Але зрозумівши реакцію галичан, вона щезла... А віче відбулося. Опозиція намалювала на ньому сякі-такі обриси плану дій.