Прикарпатська школа олімпійського резерву занепадає

Нещодавно Ворохтянська спеціалізована дитяча юнацька спортивна школа олімпійського резерву зі стрибків на лижах та лижного двоборства, підпорядкована структурно Крайовій організації ФСТ «Україна» як засновнику і адміністративно — облдержадміністрації, відзначила своє 50-річчя. Та ювілей цього відомого не лише на Прикарпатті, а й в Україні навчально-спортивного закладу його колишні і теперішній чільники вже називають «гірким». І б’ють на сполох, що школа, яка свого часу виховала п’ятьох учасників

І це в той час, коли віце-прем’єр України Олександр Вілкул вважає проведення зимових Олімпійських ігор 2022 року в Україні не лише можливим, а й реальним шансом стати Карпатському регіону «перлиною зимового і літнього туризму, тренувальною і змагальною базою зимових видів спорту». А Міністерство молоді та спорту, своєю чергою, просить Президента України підтримати ініціативу щодо створення державних центрів олімпійської підготовки, для чого «розглянути можливість передачі в оперативне керування Міністерства молоді та спорту» шести навчально-спортивних центрів України, серед яких — і НСБ «Авангард», що в селищі Ворохті. Тож уболівання за справу чи «нюх» на можливі державні фінансові вливання спонукав спортивних керівників та екс-керівників згадати про біди у школі олімпійського резерву?Холодне тепло минулого

Розмова з колишніми директорами спортивної школи Михайлом Савчуком, Миколою Попівняком, Мирославом Косовичем та нинішнім керівником Григорієм Тисячним мимохіть повертала у минулі часи, мовляв, а ви подивіться, що робиться тепер — школа гине.
Мирослав КОСОВИЧ, директор навчально-спортивної бази 1976—1980 рр., голова обласного добровільного спортивного товариства «Авангард» 1980—1987 рр.:
— На час заснування школи всі оці спортивні споруди, канатна дорога, земля і все довкола основного комплексу трамплінів юридично належало Ворохтянській спортивній школі. А відтак прийняли рішення про будівництво навчально-спортивної бази для провадження навчального процесу і змагань, а всі споруди передали на її баланс. і перше, що я зробив після призначення директором навчально-спортивної бази, провів об’єднання спортивної школи і навчально-спортивної бази в навчально-спортивну базу «Авангард». Таким чином спортивна школа стала одним з її підрозділів. Саме тоді з двох трамплінів у нас стало п’ять — три звели ми, до речі, господарським способом, за свої кошти. і вперше у тодішньому СРСР — холодильну установку зі штучним заморожуванням льоду. Жоден центр олімпійської підготовки не мав такої. Навіть фіни як законодавці стрибків з трампліна дивувалися з цікавістю. До тих пір, поки я працював у цій структурі і відтак очолював товариство «Авангард», структурне об’єднання підрозділів було основною концепцією розвитку спорткомплексу у Ворохті. Бо вважав і вважаю сьогодні, що завдання підготовки спортсменів високого класу — головне завдання, яке ставили і спорткомітет СРСР, і спорткомітет України, може виконати власне одна структура, а не кілька окремішніх. і тепер переконаний, що лише спортивна школа може виконувати таке завдання, а решта підрозділів — допоміжні. А не навпаки. Хоч їх призначення і взаємопов’язані. Сьогодні ж спортивна школа олімпійського резерву у Ворохті — під загрозою зникнення. і саме відокремлення підрозділів колись єдиного спорткомплексу було тим першим «трампліном» до його занепаду. Я веду до того, що лише за умови, що власне спортивна школа буде єдиним господарем, можна відродити належний рівень спорткомплексу. 

Микола ПОПІВНЯК, директор об’єднаного комплексу 1981—1991 рр., директор спортшколи 1991—2002 рр.:
— Перші десять років був дуже активний розвиток комплексу трамплінів. Школа від обласної ради профспілок мала щорічне належне фінансування до 1990 року, а ще допомагав спорткомітет СРСР у розвитку бази. Після розвалу Союзу профспілки взагалі припинили фінансування школи. і почався занепад бази. Вже ніхто сюди не приїжджав на міжнародні змагання. До того ж починаючи з 1987-го, тут щорічно проводили змагання на «Кубок Карпат» з участю спортсменів з 12 країн. Порівняймо. Тоді у змаганнях брали участь 120 спортсменів, а цього року — 20. Не їдуть, бо бачать, що заморожуюча лижня не працює — перейшли на фарфорову, а трампліни занедбані. Школа з часом залишилася без фінансування, навіть на зарплату бракувало. Я пробував добитися фінансування спортшколи у спорткомітеті.

Погодилися, але за умови, що школа буде окремою одиницею. А базу, сказали, утримувати не будуть. Постало питання про відокремлення школи і бази. А 1996—1997 роки для школи і для бази були чи не найважчі, я б сказав, кризові. Відшукували кошти, як могли і де могли, для відновлення і лижні на трамплінах, і для господарських потреб. А даліѕ Що й казати. Пресували мене і пресували. і 2002 року я розрахувався. А нинішній занепад спортивної школи — то результат її 15-річного розшарпування, війни за підпорядкування.

Іди і дивись

На території спортивного комплексу ми звернули увагу на будиночок-розвалюху неподалік трамплінів. Ще подумали: ото мають на що подивитися гості — учасники щорічного міжнародного «Кубка Карпат». Ганьба та й годі. А відтак нам пояснили, що саме з того будиночка, нині схожого радше на туалет нарозтвір, колись і починалося сходження спортивної ворохтянської слави. Сьогодні ж, як гіркий жарт, керівництво Ворохтянської спортивної школи олімпійського резерву каже, що той будиночок незабаром може стати їх притулком для плекання олімпійського резерву України. Бо вже звідусіль витискають. Натомість ми бачимо, як по-сучасному вже облаштовують приміщення спортивної бази. і як контраст: перед фасадом спортивної бази розростається такий собі ринок зі всякою всячиною. Такого сусідства ми не зустрічали на жодному об’єкті спортивного профілю, навіть в Україні.

Але розчарування на межі шоку ще попереду: ми вступаємо у приміщення ювіляра — школи олімпійського резерву. Ніде притулитися для розмови, бо тренерська кімната своєю підлогою загрожує «проваллям», а у колишньому кабінеті фізіотерапії — склад господарського непотребу. Ще вересень, а у приміщеннях і сиро, і незатишно. Словом, не школа олімпійського резерву, а справжнісінька підсобка. Зі слів директора школи, колектив почувається безхатченком, або, як мінімум, перебуває тут на пташиних правах.

Григорій ТИСЯЧНИЙ, директор Ворохтянської дитячо-юнацької спеціалізованої школи олімпійського резерву:
— Очолюю школу з 2002 року. До 50-річного ювілею ми маємо добрі набутки — як за часів СРСР, так і в Україні. Наприклад, підготовка п’яти учасників олімпійських ігор, які посідали шосте та сімнадцяте місця. Це вагомі результати. Але це минуле. Тепер маємо двох кандидатів на участь у змаганнях такого рівня в 2014 році. Свого часу ми мали і спеціалізовані класи, і центр зі стрибків на лижах з трампліна, мали вдосталь спортивного обладнання та інвентарю для тренувань дітей, доступ до всіх спортивних споруд бази і ними користувалися і т. д. А тепер нас відокремили від навчально-спортивної бази. Наші умови роботи ви бачили, і бачили, в якому стані трампліни. Маємо фінансування з обласного бюджету лише на зарплату тренерського складу. За нами закріплено 15-метровий трамплін і невеличка лижна гірка, а решта належить навчально-спортивній базі «Авангард». Лише тому, що наші троє робітників обслуговують й інші спортивні споруди, працюють і тренери, готуючи їх до сезону, ми не платимо за оренду трамплінів. На навчальну роботу і на придбання обладнання ми вже впродовж років не отримуємо жодної копійки. Треба комусь щось придбати — тренери «скидаються» з зарплати. На лижі, на костюм чи черевики. Наприклад, для фінансування збірника України на сезон потрібно десь 15 тисяч доларів. інколи і цього не вистачає, бо міжнародна федерація часто змінює вимоги до стандартів. інакше не допустять до змагань. На загальноукраїнському рівні, звісно, ще такого нема. Бо й шкіл обмаль — і ті бідні. То інколи купуємо у поляків старий інвентар, непридатний для міжнародних змагань. Привозимо — радіємоѕ На ювілей до нас приїжджав наш постійний спонсор. Побачив «провалля» у підлозі в тренерській кімнаті і каже: «Приїдьте, я вам дам дощок — переробіть собі підлогуѕ» Ми б так і зробили. Але нас уже почали поволі з приміщень витісняти. То для кого ту підлогу робити? Ведеться ремонт навчально-спортивної бази. А для нас там уже ні приміщення не знайшлося, ні спортивної зали. Мовляв, тимчасово потерпіть — ми вам усе зробимо. З такими темпами нас доведуть до цілковитого занепаду. На базі ж, яку здано в оренду, є все для провадження навчально-тренувального процесу. З другого боку, трампліни, зокрема їх покриття, у жахливому стані. Потрібні значні кошти. Тож зарубіжні команди відмовляються не лише від участі у змаганнях, а й від тренувальних зборів. Ми щоразу на олімпійський цикл укладаємо угоду. А цього року я заніс текст угоди в раду профспілок, але і досі нам документ не повернули. Наступного року збігає термін дії угоди. Тож ми, як кажуть, наразі тут на пташиних правах. Якщо не продовжать угоди, то школа існуватиме, але скажуть нам шукати собі приміщення і платити за оренду трамплінів. А якщо зруйнуються трамплінні споруди, то ще гірше: спортивна школа олімпійського резерву просто зникне.

Лист надії?

Своєю чергою, заступник начальника управління Департаменту освіти, науки, сім’ї, молоді та спорту Івано-Франківської ОДА Михайло Марцинюк обнадіює, що Ворохтянська спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву зі стрибків на лижах з трампліна та лижного двоборства не лише збереже свій статус, а й міцно стане на ноги. А її сьогоднішнє жалюгідне становище і занепад М. Марцинюк пов’язує з низкою чинників, які ми ще образно назвали трамплінами у невідомість: «Бюджет наразі має змогу фінансувати лише зарплату працівникам. Окрім цього, негативну роль відіграло свого часу запровадження окремого підпорядкування навчально-спортивної бази і спортивної школи. МК СБ «Авангард» має свого власника, а ми не маємо законного права вкладати державні кошти в приватну власність». З-поміж аргументів, які, на думку Михайла Марцинюка, засвідчують прагнення Міністерства молоді та спорту України створити «найкращі умови в Україні для розвитку молодіжного руху, фізичної культури, масового спорту та спорту вищих досягнень», є звернення міністра молоді та спорту до Президента України за 2 липня цього року. У листі, окрім іншого, міністр б’є на сполох, що «міністерство позбавлено можливості впливати та покращувати умови підготовки спортсменів високого класу у зв’язку з відсутністю в оперативному керуванні баз олімпійської підготовки» і т. д. Власне, у такому контексті йдеться і про можливість на найвищому рівні влади підтримати міністерську ініціативу створення державних центрів олімпійської підготовки в деяких регіонах України, зокрема і в селищі Ворохті на базі «Авангарду», та передати їх в оперативне підпорядкування Міністерству молоді та спорту України.

В «Україні» — «всьо чотко», 
а журналістів «науськують»

Того, хто нині раздує на МК СБ «Авангард» у Ворохті, називають по-різному — то «власником», то «орендарем», а чільник івано-Франківської крайової організації ФСТ «Україна» Анатолій Садоха — «інвестором». і наголошує, що власником майнового комплексу є Рада профспілок івано-Франківської області. А також він не вважає, що Ворохтянська СДЮСШОР, яка структурно підпорядкована «Україні», сьогодні перебуває в занепаді:

— Не може такого бути, — наголошує Анатолій Юхимович. — Придбання будь-якого спортивного обладнання в Україні загалом дуже дороге. Але говорити, що доля ворохтянської школи олімпійського резерву наразі перебуває у підвішеному чи невизначеному становищі, не можна. Є безстрокова угода з Радою профспілок, яка гарантує, що спортивна школа і надалі буде при базі «Авангард». Її ніхто і не збирається витісняти. А з часом все удосконалиться.
Своєю чергою, і голова Ради профспілок переконує, що саме спортивні функціонери, які свого часу довели школу до нинішнього стану, тепер «науськують» журналістів. і виклав свої аргументи про те, що так зворохобило спортивних функціонерів. Бо ж досі мовчали навіть попри те, що вже «роками не отримують жодної копійки на обладнання», а лише — на зарплату. 

Ігор БАСЮК, голова Ради профспілок івано-Франківської області:
— Це правда: не спортсмени, а чиновники від спорту раптом взялися реанімовувати проблему, яка є надуманою. Просто є люди, які хочуть базу прибрати до рук. Але коли вона руйнувалася, коли я просив владу всіх рівнів, щоб забрали її, якщо це потрібно для великого спорту, — тоді нікому вона потрібна не була. Тож ми вимушені були укласти інвестиційну угоду і таким чином базу просто врятували, бо перед паводком 2008 року вона б однозначно завалилася. Я вважаю, що на сьогодні, за нашими мірками, там є абсолютно нормальне житло. Так, воно не відповідає європейським стандартам, але навіть порівняно з найкращими роками радянського часу — значно комфортніше. Безумовно, є проблема з трамплінами. Але ж профспілкам для цього ніхто грошей не виділяє. Я неодноразово звертався і в міністерство, і в колишній комітет по спорту з проханням: вкладайте кошти та експлуатуйте. Ніхто і копійки не дає. Що можемо, те робимо самотужки. Хоч, як кажуть фахівці, потрібні мільйони навіть не гривень, а євро, щоб трампліни довести до ладу. А сама рада профспілок це зробити не може. Своєю чергою, школа як функціонувала, так і функціонує. і ні за що не платить — ні за електроенергію, ні за приміщення, в яких перебуває. Майновий комплекс за законом належить Раді профспілок івано-Франківської області, але школа експлуатує базу. Зі школою ми не маємо ніякої угоди — є інвестор, який уклав зі школою угоду. і він безкоштовно зобов’язується надавати школі все необхідне, звісно, в межах розумного, для її роботи. Ніхто не має права виселяти школу без нашого відома. А наша позиція така: будь-які дії інвестор, з яким ми щороку продовжуємо угоду, може чинити лише за нашим погодженням. Про лист міністра спорту до Президента України щодо можливого створення державного центру олімпійської підготовки у Ворохті мені наразі нічого не відомо. Але, звісно, нам би хотілося, щоб нашу базу було внесено до переліку спортивних об’єктів з державним фінансуванням у контексті підготовки до зимової Олімпіади 2022 року. Наразі до нас пропозиції не надходили. Зрозуміло, що низку питань у такому разі треба буде законодавчо узгодити між владою і профспілками, але не на рівні окремих функціонерів, які неправдиво інформують громадськість про стан справ у Ворохті. Ми абсолютно підтримуємо спортивний напрям розвитку бази, але щоб хтось вкладав кошти у її розвиток. Бо профспілкові кошти для цього законом і статутом не передбачено. Передусім треба вкладати у трампліни та інші спортивні споруди. Земля навколо майнового комплексу не перебуває у нашій власності — є лише акт на постійне землекористування під певними спорудами. і ми не можемо її продавати чи дарувати. У той час, коли ми утримували базу і вона, хай і погано, але працює, за заявами спортивних функціонерів про її занепад просто ховається бажання заробляти гроші, а не розвивати спорт. Якщо в контексті можливої зимової Олімпіади у Карпатах на рівні Президента України, Верховної Ради України чи Кабміну буде прийнято рішення якимось чином спорткомплекс передати в підпорядкування певній державній структурі, то ні я, ні інвестор з цим не боротимемося. Хоч вкладені інвестиційні кошти йому повинні будуть повернути. Наголошую: якщо це буде справа державної ваги, а не просто приватні інтереси.

Ігор ЛАЗОРИШИН, "Галичина"