Родина із Запоріжжя, оселившись у прикарпатському селі, створила екоферму

Крім великих пернатих тут живуть козенята, вівці, кролі, коти, морські свинки та шотландська поні.

До повномасштабного вторгнення Сергій Ворона мало що знав про сільське життя. Він був успішним бізнесменом, мав свою логістичну компанію в Запоріжжі, працював в офісі... Але все змінила велика війна, пише газета Експрес.  

“Ми добре жили, не бідували, мали мрії, — розповідає 43-річний Сергій Ворона. — Дружина, до речі, економістка за фахом. Коли росіяни посунули на нашу землю, взявся волонтерити, допомагав мені син Ілля. Йому тоді було лише 11. Згодом у місті стало небезпечно, ми були змушені все кинути і поїхати, бо немає нічого ціннішого, ніж життя”. 

У березні 2022-го родина на кілька місяців оселилася на Львівщині. Згодом один з волонтерів, який допомагав ВПО, запропонував їм переїхати у прикарпатське село Слобідка-Більшівцівська. Пан Сергій не приховує, що зважитися на це було непросто, бо довелося все починати наново.

“Замешкали в хаті з грубкою, а палити нею не вміли, — зауважує. — Стали облаштовувати побут, шукали роботу, знайомилися з місцевими. Навесні засадили город”.

А ще — купили курей та качок, щоб мати власне м’ясо. Восени 2023 року родина придбала будинок у селі Дем’янів. У новій господі не було води, каналізації, не працювала електрика. Але крок за кроком все зробили. Пан Сергій каже, що протягом першого року життя в селі схуд на 26 кілограмів. Адже працювати фізично доводилося від ранку до вечора. 

На присадибній ділянці господарі посадили лаванду, квіти і кущі.

“Нині маємо понад п’ять тисяч різних декоративних рослин, — каже. — В якийсь момент захотілося чогось абсолютно незвичного. І тоді зродилася ідея створити страусячу ферму. До війни ми багато мандрували Україною та за кордоном, бачили не раз цих птахів. І вирішили — якщо ми вже так кардинально змінили своє життя, то не варто зупинятися”. 

На одній з ферм Сергій Ворона придбав африканських страусів. Це були місячні пташенята. Нині в нього шестеро птахів: дорослі та малі. Вага річного страуса — 90 — 100 кілограмів. Самці заввишки 2,1 — 2,75 метра, самиці — 1,75 — 1,9. 

“Зранку страуси п’ють воду з вітамінами, далі даю їм відро мішанки із зерна, перемелених овочів — моркви, капусти, буряку, цибулі, комбікорму, рибного чи кісткового борошна, таблетки кальцію і соняшникову олію, — пояснює господар. — Дорослі птахи додатково отримують трохи м’яса, а малята раз на тиждень смакують кисломолочний сир або варені яйця. В обід у пташиному меню зазвичай зерно — ячмінь, кукурудза, пшениця, овес. А ввечері — знову овочі із зерном. Також протягом доби дорослі й малі страуси з’їдають три-чотири десятилітрові відра свіжої трави. Даю їм і маленькі камінці для ліпшого травлення”. 

У спекотну погоду Сергій Ворона влаштовує своїм птахам купання — поливає зі шланга водою кімнатної температури. Щоправда, після цього страуси лягають на землю та вивалюються у пилюці. За словами співрозмовника, зранку та ввечері його страуси... танцюють: крутяться в два боки, почергово піднімають крила, присідають, підстрибують, хитають головою вгору і вниз. Роблять це, аби показати свою силу і спритність. 

Крім страусів, на родинній екофермі живуть козенята, вівці, кролі, коти, морські свинки та шотландська поні Ніка, яку пан Сергій купив в одного з місцевих. Вона — улюблениця господаря. Щодня чоловік вигулює гривасту, обіймає, гладить, каже, що під час таких “сеансів” заспокоюється. “Поні на зріст має 85 сантиметрів, важить 180 кілограмів. Ця “леді” непроста, зі своїми звичками, — пояснює. — Якщо якась інша тварина — скажімо, коза — напилася з посудини, котру залишив для Ніки, вона на цю воду і не погляне. А годую її, як звичайного коня: влітку — зерном, травою, взимку — сіном, морквою, буряками, яблуками. Мусять бути і смаколики, як-от шматочки цукру”. 

Вхід в екопарк Сергія Ворони наразі вільний. Сюди приїжджають сім’ї з дітьми, зокрема родини військових, щоб відпочити, “поспілкуватися” з тваринами. Бувають і бійці, які проходять реабілітацію на Прикарпатті. Родина планує розвивати своє чимале господарство й надалі. 

Авторка: Анна-Сабіна Ружицька

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!