The New Times: Тріумф песимістів
Невдячна це справа - намагатися аналізувати ситуацію в країні на піку драматичних подій, коли буквально будь-якої миті може статися щось, що радикальним чином змінює весь політичний розклад.
Саме це сталося з автором цих рядків - нижченаведена стаття була здана до редакції New Times для публікації в «паперовій версії» журналу ввечері вп'ятницю, 30 грудня, а буквально через кілька годин все змінилося, - пише ЄвгенійКисельов у статті для російського видання The New Times.
Україна - ЄС: що програв і що виграв Віктор Янукович.
У ніч з п'ятниці на суботу бійці Беркута - спецназу українського МВС - з неадекватною жорстокістю розігнали демонстрантів, в основному зовсім молодих людей, студентів і старшокласників, що залишалися нести протестну вахту в центрі Києва, на Майдані, як прийнято тут коротко називати Площу Незалежності – саме ту, де 2004 року розгорталися драматичні події «помаранчевої» революції. Причому демонстрація ця була гранично мирна, деколи більше нагадувала щось на зразок веселої вуличної дискотеки - відповідний музичний супровід там теж мав місце. І Ось на цю молодіжну тусовку чисельністю, напевно, не більше кількох сотень людей, раптом обрушилися зімкнутим строєм мордовороти в повній амуніції, трощили все на своєму шляху, не розрізняли навіть, кого вони молотять гумовими кийками - хлопців чи дівчат. У лікарнях міста опинилися десятки постраждалих, деякі - з важкими пораненнями. І тут сталося те, чого не було всі ці дев'ять років після «помаранчевої революції», чого, поклавши руку на серце, не очікувала ні влада, ні опозиція. Минулої неділі, 1 грудня, на вулиці вийшло протестувати все місто. Весь центр Києва - Майдан, Хрещатик, Європейська площа, сусідні вулиці й площі - був знову заповнений сотнями тисяч людей, як тоді - дев'ять років тому. У Києві в повітрі розлилося відчуття революції. Що буде далі - не знає ніхто, ситуація продовжує весь час змінюватися. Але я свідомо не міняю нічого в наступному далі тексті, тому що всі останні події ніяк не впливають на мій аналіз того, що їм передувало.
На що чекати далі?
Оптимісти осоромлені. Саміт «Східного партнерства» у Вільнюсі закінчився не просто відмовою Віктора Януковича підписати угоду про асоціацію (УА) з ЄС - він завершився, по суті, скандалом.
У перший день саміту, 28-го, Янукович відкинув всі компромісні пропозиції європейських лідерів, у тому числі про негайне підписання угоди без вирішення питання про долю Юлії Тимошенко. У відповідь канцлер ФРН Ангела Меркель - одна з тих, хто в особистій бесіді намагався переконати українського президента не відкладати підписання УА, - відмовилася від нового раунду переговорів з Януковичем тет-а-тет, який мав відбутися 29-го вранці. А господиня саміту президент Литви Даля Грібаускайте взагалі зробила безпрецедентний жест: у пресу демонстративно «витік» відеозапис бесіди з Януковичем, зроблений особистим телеоператором глави Литви «не для друку», - там чутно, як Віктор Федорович у досить жорсткій формі відмовляється підписувати УА. На заключній церемонії саміту від українського президента шарахалися - навіть у залі посадили його в стороні. Багато хто в Україні відразу згадав епізод із далекого 2002 року: тоді на саміті НАТО розсадження високих гостей організували у французькому алфавітному порядку, щоб тодішній президент Леонід Кучма, в якого остаточно зіпсувалися відносини з західними лідерами, опинився за столом якнайдалі від лідерів США і Великобританії (у англійському алфавіті вони були б поруч: Ukraine, UK, USA)*. І ось знову схожий публічний афронт. Між Україною та Європою, схоже, настає затяжна криза довіри.
Два гетьмана
Одна з головних визначних пам'яток Києва - кінна статуя гетьмана Богдана Хмельницького, який 1654 року уклав союз із Москвою, який в офіційній імперській і постімперській традиції стали іменувати «возз'єднанням України з Росією». За задумом авторів пам'ятника - так свідчить легенда - бронзовий гетьман витягнутою рукою з булавою мав указувати нащадкам у бік Москви. Але місцевим охоронцям православ'я здалося образливим для почуттів віруючих, що кінь Хмельницького буде повернутий задом до однієї з київських святинь - Михайлівського собору. І постановили розгорнути пам'ятник так, щоб ліквідувати це непристойність. В результаті трапився конфуз: гетьман з тих пір вказує українцям не в бік Росії, а в бік Швеції.
Як тут не згадати про предмет суперечки багатьох українських істориків пострадянської школи: мовляв, рішення про союз із московським царем для Хмельницького було всього лише тактичним ходом, і вже три роки потому, 1657 року старий гетьман домовився зі шведами спільно воювати проти Польщі, тоді як Москва, навпаки, уклала перемир'я з Польщею проти шведів. А ще через рік українські козаки під проводом нового гетьмана Івана Виговського виступили проти Москви, а в 1659-му навіть розбили російське військо в битві при Конотопі... Менше з тим, пам'ятник Хмельницькому став своєрідним символом України, що вічно балансує між Сходом і Заходом, постійно шукає короткочасних тактичних союзів то з Європою, то з Росією, то взагалі з якою-небудь третьою силою...
Треба віддати належне нинішньому «гетьману» Віктору Януковичу - він теж виявився хитромудрим тактиком. З одного боку, йому вдалося змусити багатьох європейських лідерів щиро повірити в те, що підписання Україною УА - справа вирішена. Більше того, він домігся від Європи значних поступок: чого варта відмова європейців від ув'язки угоди із звільненням Юлії Тимошенко. Тепер же європейці наперебій нарікають, що переоцінили прагнення українського лідера до євроінтеграції і не очікували настільки жорсткої протидії з боку Росії та президента Путіна.
Тепер же європейці наперебій нарікають, що переоцінили прагнення українського лідера до євроінтеграції і не очікували настільки жорсткої протидії з боку Росії та президента Путіна
З іншого боку, виходить, що і Путіна Янукович тактично переграв. Ще недавно всі добре поінформовані особи в Києві сходилися на тому, що президент Росії готовий зробити будь-які кроки назустріч Януковичу - надати фінансову допомогу, зняти митні бар'єри, укласти нові вигідні угоди, дати, нарешті, жадану знижку на газ, підтримати на президентських виборах 2015 року - тільки б український колега привів свою країну до Митного союзу. Причому не колись потім, а зараз. За відомим принципом «вранці гроші - увечері стільці». Але, судячи з усього, Янукович відмовився навідріз. І головне, змусив Путіна повірити, що він і справді підпише УА, якщо не отримає допомоги і від Москви.
Зрозуміло, що Путін в будь-якому випадку продовжував би жорстко і наполегливо боротися за Україну, навіть якщо б вона підписала УА. Але яким ударом для нього стала б ця подія! Яке це було б приниження для політика, що живе в неоімперській парадигмі: віддати Україну полякам, шведам і литовцям! Змиритися з тим, що кордон між Росією і Заходом проходить приблизно там, де вона проходив наприкінці ХVI століття!
І ось тут Путін, схоже, міг мерзнути, махнути рукою і погодитися з Януковичем - добре, надамо допомогу лише в обмін на відмову від підписання УА. Які будуть розміри російської допомоги, на яких умовах і як вона буде оформлена - точно не знає поки ніхто. І мало хто, на мій погляд, звернув серйозну увагу на той пасаж із «програмного» телеінтерв'ю Януковича минулого тижня: він заявив про необхідність оновити базовий договір про дружбу і співпрацю з Росією, підписаний ще 20 років тому. І не виключено, що станеться це ще до Нового року.
Але чи віддає собі звіт Володимир Володимирович в тому, що його український візаві може поставитися до досягнутих домовленостей приблизно так само, як його попередник Хмельницький - до тодішнього союзу з Москвою? І не розгорнеться знову в бік Заходу - особливо якщо йому вдасться домогтися переобрання на другий термін?
Пам'ятається, Путін якось розповідав журналістам, що по дорозі на роботу і назад додому він слухає записи лекцій історика Ключевського. Але от чи знайомий він з іншими версіями української історії, без знання яких важко зрозуміти багато чого в «національній особливості» української політики та її учасників, - питання...
Мрія, яку відібрали
Тактично Янукович переграв і опозицію, чиї лідери останні три місяці були як шовкові і навіть заявляли, як недавній політзек Юрій Луценко, що до Вільнюса Янукович - їхній союзник, треба його підтримувати. Тим самим владі вдалося тимчасово збити напруження політичної боротьби. Але тепер вона спалахнула з новою силою. І тут виникає велике питання: як йому тепер перемагати на виборах 2015 року?
Судячи з нинішніх багатотисячних мітингів на вулицях і площах Києва та інших міст України, перед президентом тепер - велика стратегічна проблема. У 2010 році він переміг Юлію Тимошенко в другому турі президентських виборів, отримавши приблизно на мільйон голосів більше. І це були в основному голоси виборців, що живуть в Києві та інших великих містах країни, голоси представників зароджуваного середнього, або, використовуючи новомодний термін, «креативного» класу. Вони порахували, що обіцянки про стабільність і порядок Януковича - менше зло, ніж відчайдушна популістка і революціонерка Тимошенко. Для цих людей євроінтеграція - цивілізаційний вибір, «блакитна мрія , яку в них тепер відняли. І цього вони можуть не пробачити Януковичу ніколи. Більше того, кількість молодих людей, студентів, які вийшли на «Євромайдани», підводить до висновку: на наступних президентських виборах молодь, всупереч звичаю, може у великій кількості з'явитися і на виборчих дільницях. А це різко підвищує шанси таких лідерів опозиції, як Арсеній Яценюк і особливо Віталій Кличко.
Але важко позбутися відчуття, що зараз Янукович про це взагалі не думає. Що рішення він приймає за принципом: про неприємне я подумаю завтра. Можливо, він щиро вірить, що зуміє перемогти 2015-го, використовуючи колишні прийоми і технології. Але ж у новій ситуації вони можуть вже й не спрацювати. З багатьох причин.
По-перше, за останні кілька років в Україні істотно зросла аудиторія інтернету, деякі дослідники навіть говорять про маленьку «інтернет-революцію» місцевого значення. Відповідно, істотно зросла роль незалежних онлайнових ЗМІ та особливо соціальних мереж - насамперед з погляду суспільного контролю за чистотою всієї кампанії.
По-друге, активність молоді - грізне попередження партії влади: однієї лише традиційної роздачі «пряників» - невеликими збільшеннями до пенсій і зарплат бюджетників лояльність виборців не завоювати.
По-третє, після всього, що сталося у Вільнюсі, в ході передвиборної кампанії і самих виборів-2015 в Україну приїде така кількість міжнародних спостерігачів, якої не було ніколи.
По-четверте, в опозиції з'явився просте і виразне гасло, яке поєднує і мобілізуює протестний електорат: повернути народу мрію про євроінтеграцію. Навіть якщо це тільки мрія.
Інтелектуальний вакуум
Можливо, український президент, як це часто буває з пострадянськими автократами, просто увірував у неминучість свого успіху? Може, він не має всієї інформації про реальний стан справ у країні? Пам'ятайте Єльцина в 1996 році, коли на початку він був просто під гіпнозом рапортів всіляких силовиків у своєму найближчому оточенні, що з рейтингом у нього все в порядку і перемога забезпечена. Тоді знайшовся один чоловік, Анатолій Чубайс, який - тому є численні свідки - на нараді у президента зумів встати і сказати жорстко, але без істерики, так, що Єльцин його почув і повірив йому: «Борис Миколайович, вас обманюють. Насправді ваш рейтинг - не більше декількох відсотків. Якщо ви нічого не зміните, у вас немає шансів перемогти».
Свого Чубайса поруч з Януковичем, схоже, немає.
Втім, була одна людина, чиє ім'я навіть в Україні знає небагато, а в Росії і поготів, - це академік Юрій Левенець. Абсолютно непублічна фігура, видатний політолог, історик, директор найбільшого в Україні науково-дослідного інституту відповідного профілю і одночасно політичний консультант екстра-класу, він багато років був неофіційним політичним радником Януковича і, як стверджують очевидці, чи не єдиною людиною, яка за замовчуванням малп право і - головне! - не боялася заперечувати президенту, вести з ним полеміку, говорити в обличчя неприємні речі, застерігати від помилок. Янукович якщо не слухався його, то хоча б прислухався... Два місяці тому Левенець, можна сказати, трагічно загинув - порівняно молода ще, повна сил людина померла від швидкоплинного раку. З тих пір обізнані люди в Києві кажуть: у влади з'явилося відчуття інтелектуального вакууму... Втім, влада, можливо, цього не помічає. І навіть радіє тому, як просто стало працювати без цих настирливих інтелектуальних опонентів.
У будь-якому випадку Україна вступає в період політичної кризи. Наскільки глибокою і затяжною вона буде, залежить від багатьох обставин: як довго влада буде терпіти вуличні виступи опозиційно налаштованих громадян (якщо ці виступи раніше не зійдуть нанівець, як сталося в Росії); чи зуміють нинішні лідери опозиції очолити ці виступи; як далеко Київ зайде на новому витку «заклятої дружби» з Москвою; як поведе себе Захід; як складатиметься соціально-економічна обстановка в країні... У 16 місяців, які залишаються до президентських виборів, головні сюжетні лінії політичного життя в країні будуть закручені крутіше, ніж у голлівудському бойовику.
P.S.
Пізно ввечері 29 листопада, коли здавався цей номер, з Києва прийшла звістка: прямий ефір ток-шоу Шустер LIVE перерваний показом російського серіалу. Це трапилося, коли в студії з'явилися лідери опозиції Арсеній Яценюк, Віталій Кличко та Олег Тягнибок. Вже при виключених камерах Савік Шустер заявив, що це, ймовірно, його останній ефір на телеканалі. Приблизно через півгодини, однак, ефір був відновлений.
Піррова перемога - інакше не назвеш результат головоломної тактичної комбінації, в якій, здавалося, успіх супроводжував українського президента. Здавалося, він перехитрив і Путіна, і європейців, і американців, і збирався от-от укласти з Москвою вигідну угоду, отримати вигідні, не пов'язані жорсткими умовами російські позики і кредити, які допомогли б йому терміново нормалізувати становище в економіці й значно впевненіше почувати себе напередодні президентських виборів 2015 року. Європейців же - і прихильників євроінтеграції всередині країни - президент швидше за все продовжував годувати запевненнями у незмінності європейського вибору в майбутньому, обіцянками підписати УА буде навесні наступного року, наприклад, на саміті Україна-ЄС у березні (а там знайшовся б, швидше за все, який-небудь новий привід відстрочити це). І ось один невірний крок - кривавий розгін мітингу опозиції - і все покотилося шкереберть. Прямої команди «мочити» протестувальників Янукович, може, й не давав, не виключено, що мав місце «ексцес виконавців», але кого це тепер цікавить? Політична відповідальність - на президентові, і тепер всі плани Януковича, схоже, руйнуються. Крім грандіозних вуличних протестів, намітився розкол в елітах. Пішли гучні відставки, відомі політики стали залишати лави провладної партії, у парламенті може виникнути ситуація, коли розсиплеться пропрезидентська більшість. А чи стане президент Росії допомагати Януковичу, побачивши, як його влада захиталася? Європейці теж відчувають себе обдуреними - у них утворився грандіозний дефіцит довіри до українського керівництва. Навряд чи вони повернуться за стіл переговорів у колишньому компромісному настрої. Американці теж, судячи з усього, можуть посилити свою позицію. Увечері в неділю Янукович вустами одного з найближчих соратників, спікера парламенту Володимира Рибака запропонував опозиції сісти за круглий стіл переговорів про вихід з політичної кризи. Але простір для маневру на цих переговорах у нього тепер гранично звузився. Адже все могло бути інакше. Тільки уявіть собі: підпис президента під УА - і він мало не національний герой, перший в історії незалежної України президент, який домігся реального результату на шляху євроінтеграції. Юлія Тимошенко - на лікуванні в берлінській клініці Шаріте в двозначному статусі тимчасово відпущеної з місць ув'язнення. Може, їй вдалося б уникнути повернення назад у ці місця, але в президентських виборах вона навряд чи змогла б взяти участь. І як, скажіть, було б будь-якому з кандидатів від опозиції вигравати на наступних виборах у президента з таким багажем? А з Росією можна було б ще торгуватися - навряд Володимир Путін залишив би спроби переконати Януковича. Але президент України прорахував свої ходи по-іншому. Що ж, будь-який шахіст скаже вам - найсильніші гросмейстери найчастіше програють свої партії через помилку в розрахунках.
«Бізнесмени не просили...»
Як поставляться до відмови Києва від асоціації з ЄС українські олігархи
Андрій Капустін, публіцист і політолог, Київ
До Вільнюса український олігархат своїх євроінтеграційних намірів не приховував. Що в принципі цілком зрозуміло. З одного боку, великий український бізнес тримає свої капітали на Заході. Там - нерухомість, яхти і автопарки. Там навчаються діти. Там відпочивають і займаються шопінгом дружини і коханки. Там же, до речі (а не в Росії), великий бізнес бачить і ринкову перспективу для своїх виробництв, оскільки досить давно інвестує капітали в країни ЄС.
Як бачить і іншу перспективу, яка обіцяє поворот у бік Митного союзу. А саме, втрату перших позицій у списку українського Форбса у зв'язку з прямою загрозою появи на майданчику російських «колег». Звуження можливостей торгівлі з Європою і США. Зниження капіталізації того, що наживалося і примножувалося роками. І що найнеприємніше - пряма загроза, що в результаті їхнє «золотце» буде відібране донецькою «сім'єю», що переїхала в Київ, - всеїдним кланом, на чолі якого стоять Янукович із синами плюс вузьке ближнє коло його оточення. Куди практично всі сьогоднішні олігархи, за винятком хіба що Ріната Ахметова, прямого доступу не мають. Хоча повної охоронної грамоти нема і в Ахметова.
Чи перейде український олігархат у пряме протистояння з поки ще сильним Януковичем? У лобове - навряд чи. Але те, що буде йти пошук кошиків, куди можна розкласти яйця, сумнівів не викликає.
Це, до речі, стосується не тільки дуже великого, але і просто великого бізнесу, який від апетитів «сім'ї» захищений набагато слабше. Цікава в цьому зв'язку заява гранично обережного президента Українського союзу промисловців і підприємців, екс-прем'єра Анатолія Кінаха, який в 2004-му підтримав «помаранчеву революцію», зараз - депутата Ради від Партії регіонів. Напередодні вільнюського саміту Кінах несподівано заявив, що бізнесмени не просили Януковича відкласти угоду з ЄС, навпаки, «бізнесмени підтверджують незворотність європейської інтеграції, велика частина бізнесу хоче в Європу». Що тепер скаже обережний Кінах?
* До такого ж прийому вдалися організатори петербурзького саміту G20 у вересні 2013 -го: лідерів РФ і США, чиї відносини різко охолонули через скандал навколо Едварда Сноудена, розсадили по різні сторони столу - не за російським (хоча Росія була господинею саміту), а за англійським алфавітом.
