Казкарі не старіють. Де у Крихівцях знайти динозавра, кораблі, лицарів та Boeing 737

Минулої суботи дідусі й бабусі з франківської громадської організації Ba&Di Club організували екскурсію в Крихівці.

Їздили дивитися «Країну казок», яку влаштував у себе біля хати один із місцевих чоловіків. Репортер напросився до компанії й не пошкодував.

На годиннику 10.55, спека, на дорозі безперервний потік автівок. На зупинці «Садова» вже сидять кілька бабусь та один дідусь. Керівниця Ba&Di Club Галина каже, що чекаємо ще двох. Поряд з її колегами сидять ще двоє маленьких онуків, щось собі сміються. Біля них ще одна жінка з сином, також на екскурсію.

«Минулого тижня посилали одного з наших дідусів у розвідку, – говорить пані Галина. – Розказував, що біля хати в чоловіка – ціла країна казок. Ну, ми й зібрали всіх, хто захотів. Інші, напевно, мають якісь серйозні причини, бо зазвичай у нас активні просто всі. Зараз дочекаємось ще одного дідуся й бабусю, та й підемо».

Чекали хвилин 15. Потім на світлофорі чемно перейшли дорогу й рушили. Групу наздоганяють ще дві бабусі, сміються, знайомимось. Тепер нас усіх – дванадцять. Галина Плотницька жаліється, що через «червону зону» учасники організації не можуть займатися основною роботою – сидіти з дітьми франківців, які мусять працювати.

Через 20 хвилин серед вулиці нас зустрічає Олександр Погодін. Чоловіку 62 роки, він у шортах, майці, бейсболці та окулярах. Веде до своєї «країни». Очі розбігаються вже. Десь у гаражі грає AC / DC Highway to hell, зліва стоїть здоровенний дерев’яний корабель, далі під плотом – ще один. За ним на стіні намальований морський пейзаж. З іншого боку хатка на дереві, мавпа у людський зріст з краваткою, карета, дві гармати ЗІС-3 – чого лиш нема.

«Це все я почав робити років 10 тому, вмію малювати, працюю з мармуром, деревом, металом, камінням, граю на барабанах, – розказує Олександр Погодін. – Любов до моря, бо служив на флоті. Потім працював у поліції, тепер на пенсії, і це для мене хобі. Навіщо мені, наприклад, щось продавати з цього, якщо потім за ті ж гроші доведеться купувати матеріал на нові творіння? А так я собі потрошки збираю – десь куплю щось на «п’яному базарі», десь на Пасічній якусь деталь, там візьму трохи каміння, хтось дошки дасть – непотрібного матеріалу просто немає».

Екскурсію розділяємо на три локації. Перша – перед брамою, друга – на подвір’ї, третя – у прибудові до хати. Пан Олександр розпочинає з вулиці, показує на статую якогось іспанського конкістадора в повний зріст людини, каже, що це може бути Амеріго Веспуччі. Далі показує динозавра, карету, корабель.

«Мені сусід віддав дошки з підлоги за могорич, а я збив з них судно. Ще були вітрила, але дощ, вітер, самі розумієте, – жаліється Погодін. – Ось тут стоїть якір, йому років 200 точно. Я шукав маркування, але його немає. Взяв якір з колекції одного чоловіка у розстрочку. Він важить 400 кг, навіть з місця не посунути».

Далі веде групу на подвір’я. Діти бігають перед брамою, граються з експонатами. Бабусі й дідусі захоплюються кожною роботою. Справа від хати бачимо маленький ставок, обставлений камінням та якимись фігурками. На одній із доріжок у саду в цемент під ногами залита металева голова лева – віє грецькими міфами. Дровітню чоловік розмалював пейзажем Львова, біля фрески стоять фарби й пензлики. На столі серед дровітні – метровий Boeing 737. Цей літак Погодін зробив з дошок і шпаклівки. Зліва, біля дровітні, стоїть ніби німецький мотоцикл часів Другої світової. В запасці каска, окуляри, шмайсер – майже точна копія.

Від подвір’я прямуємо в «каютний музей». Там одна гармата ЗІС-3, одна гармата ніби часів громадянської війни у США, плюс рицар в обладунках. На стіні адресний знак Arizona 66 – головна дорога США. З музею чути пісню Елтона Джона, з відкритих дверей віє прохолодою. Це й на краще, бо від спеки вже всі потомилися.

«Тут у мене більярдний стіл, справжній. А тут я вмикаю собі проектор, крутяться різні рок-кліпи, – показує пан Олександр. – А тут ще один лицар, то я його склепав з пральної машинки. В іншій кімнаті розвішав різні фото й плакати співаків, рок-гуртів, а портрет Карла Маркса перемалював у пірата. Також в різних слоїках збирав фігурки. Наприклад, в одному з них чоловічок із сокирою, котрий щось собі рубає. Сюди часто приходять діти, та й хтось із них вже порвав нитку. Одного разу я її ремонтував, кріпив, то це зайняло в мене шість годин». 

Чоловік сідає за барабани, починає грати, каже, що може на слух зіграти будь-що. Усі аплодують. Пан Олександр ніяк не реагує, здається, звик. Веде на другий поверх музею. Драбина зроблена вручну, східці вузькі, але міцні.

Нагорі чекає затишна кімната. Одна з бабусь сміється, що хоче тут подрімати й залишитися жити. На стелі висить великий американський прапор, плакат з Бобом Марлі. Біля стін – старі серванти, на них кубки, медалі, різні відзнаки. Останні, каже пан Олександр, то його тата, він теж служив на флоті. Біля підвіконника стоять військові каски, усі реставровані, виглядають – як нові.

Весь музей та й самі тутешні роботи зроблені, як каже Погодін, з непотребу. Але він перетворив їх у цікаві експонати.

Екскурсія закінчується розмовами біля дровітні. Господар пропонує каву, чай, але всі відмовляються – у кожного вдома ще свої клопоти.

Олександр Погодін каже, що теж буде поратися й у вихідні. А роботи в нього, виглядає, – неоране поле. Головне, що має ­натхнення, настрій та ідеї. Тому запрошує всіх охочих на екскурсію, та й від допомоги не відмовиться. Відвідування «Країни казок» безкоштовне, бо то не бізнес. Але попередньо треба телефонувати: 099 702 16 30 (пан Олександр).

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!