Чи готовий Івано-Франківськ стати «серцевиною» єдиного медичного простору Прикарпаття?

Біди вітчизняної охорони здоров’я стали притчею во язицех. Усі вже давно сприймають як міф конституційну норму про безплатне надання медичної допомоги громадянам. Тим часом система охорони здоров’я і далі поглинає астрономічні суми коштів з Державного бюджету.

Парадокс у тім, що один з основних критеріїв, за якими визначають обсяги фінансування стаціонарів, — кількість ліжко-місць, хоча далеко не скрізь лікарняні ліжка використовують з повним навантаженням. Зокрема й тому, що пацієнти і їхні рідні тепер хочуть самі обирати місце лікування. Хворі дедалі частіше ігнорують географічний підхід, який полягає у виділенні з Держбюджету для їхнього району медичної субвенції в розмірі, що залежить від кількості його жителів. Люди воліють їхати на операцію до івано-Франківська, навіть якщо це обійдеться їм значно дорожче. Торік у міських стаціонарах пролікувалося 8 тисяч «чужих» пацієнтів (це, звичайно, окрім тих жителів районів, котрі перебували в розміщених у місті медичних закладах обласного підпорядкування). Цікаво, що серед них не тільки наші краяни, а й близько тисячі хворих із сусідніх регіонів — переважно з Монастириського району Тернопільської і Рахівського — Закарпатської областей. 

Вільний вибір пацієнтом місця свого лікування вже можна розглядати як елемент функціонування єдиного медичного простору, який формують у річищі розпочатого реформування галузі. Тож асигнувати бюджетні кошти слід у розрахунку не на ліжко-місце, а на хворого, на реально наданий лікарнею пацієнтам обсяг медичних послуг — до такої думки прийшли учасники круглого столу на тему «Стан медичної галузі в м. Івано-Франківську в контексті єдиного медичного простору Прикарпаття», який недавно провело ГО «Поступовий гурт франківців». 

Коли перед хворим постає дилема...

Модератор заходу — голова цієї громадської організації Сергій Адамович найперше надав слово проректору Івано-Франківського національного медуніверситету Володимирові Федорченку. Науковець висловив побоювання, щоби при скороченні ліжкового фонду в лікарнях, викликаному нинішнім бюджетним дефіцитом, не потерпіли часом інтереси тих пацієнтів, котрі потребують оперативної кваліфікованої медичної допомоги. Він привернув увагу до такої, на його погляд, дивної ситуації. Пацієнтів з гострою клінічною патологією везуть «швидкою» з одного кінця Тисменицького району в інший через обласний центр (дарма що там в ургентній клініці медики готові надати невідкладну допомогу хворому, чергують фахівець з ультразвукової діагностики, ендоскопіст) до Лисецької ЦРЛ, де ввечері нема на місці необхідних спеціалістів. Поки їх викличуть, втрачається дорогоцінний час. 

— На мою думку, — каже В. Федорченко, — в лікарнях у Лисці й Тисмениці доцільно залишити тільки терапевтичну допомогу, в той же час виділити додатково дві-три «швидкі» для доставки хворих із приміських сіл до Івано-Франківська.

Викладачі медуніверситету співпрацюють з медициною міста не лише як науковці, а й як лікарі-практики. Адже у ЦМКЛ і МКЛ №1 розміщено два десятки кафедр медуніверситету, працівники яких і вчать студентів, і надають медичну допомогу населенню. Також хворих терапевтичного профілю (причому майже третина їх — із районів) лікують в університетській клініці. Щоб розвивалась вона як сучасна базова клініка університету, необхідне предметне сприяння і з боку міської та обласної влади. Лише тоді можна буде говорити про вагому роль цього лікувального закладу в структурі івано-франківської медицини, а в недалекому майбутньому — і як невід’ємного елемента єдиного медичного простору області. Маємо брати приклад з європейських країн, де всі великі лікувальні заклади — університетські, без них годі уявити тамтешню охорону здоров’я. Там лікують хворих з допомогою новітніх медичних технологій та найсучаснішого обладнання. Потужні університетські клініки ще й заробляють гроші на проведенні наукових досліджень і впровадженні їх результатів у практику. Керівництво такої клініки мало б складатися із представників не тільки ВНЗ, а й влади, приватного сектору, а завідувати її відділеннями — завідувачі кафедр медуніверситету, щоб, як висловився голова постійної комісії обласної ради з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства та дитинства Манолій Піцуряк, не було конфлікту між практичною і науковою медициною.

— На державному рівні, — долучився до дискусії заступник головного лікаря ЦМКЛ Володимира Вовчук, — уже багато років говорять — але без конкретизації — про створення єдиного медичного простору в регіонах. Йдеться про об’єднану, інтегровану систему лікувальних закладів, незалежно від форми їх власності (комунальні, приватні, відомчі, силових структур), на певній території, які діють за єдиними правилами. Гармонійно співіснуватимуть ці заклади лише після формування єдиного медичного простору як наріжного каменя медичних реформ. Саме він покликаний зробити максимально ефективним використання тих коштів, які держава виділяє на охорону здоров’я. 

Важливою підмогою до бюджетного фінансування єдиного медичного простору має стати державне обов’язкове медичне страхування. Але запровадження його відкладають, бо поки що пересічним українцям просто не по кишені заплатити такий страховий внесок, як платять громадяни країн ЄС, — 300-600 євро на рік. Водночас набирає потихеньку обертів добровільне медичне страхування. 
— Страхові компанії, що працюють у медичному секторі, — сказав В. Вовчук, — реєструють як своїх клієнтів щоразу більше громадян. Страхова медицина — передумова ефективного функціонування єдиного медичного простору, і вона гарантуватиме всім пацієнтам право вільного вибору лікувального закладу. Зрештою, за такий вибір уже сьогодні голосують, як кажуть, своїми ногами чимало жителів Тисменицького, Богородчанського, Тлумацького, Галицького районів, котрі приходять лікуватися до нас, у міські заклади івано-Франківська.

Зокрема, чимало таких «чужих» пацієнтів оперують у ЦМКЛ. Завідувач хірургічного відділення ЦМКЛ  Анатолій Богуш схиляється до того, щоб у зв’язку з розпочатими в галузі реформами страховим гарантом надання необхідної медичної допомоги хворому виступала все ж держава, а не приватна структура:

— За останні 20 років було розроблено 34 законопроекти про запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування, але у нашої центральної влади таки забракло політичної волі внести їх на розгляд Верховної Ради. Тож тепер заклад охорони здоров’я не має коштів на те, щоби зробити невідкладну операцію соціально незахищеному пацієнтові, надати йому навіть мінімум медичної допомоги. Приміром, «швидка» привезла до лікарні безхатченка. Тоді навіть самі медики терміново скидаються грошима, щоб купити в аптеці систему, шприци, шукаємо рукавиці, скальпельѕ Звертаємось до керівництва лікарні, а воно — до міської влади, благодійників, щоб допомогли профінансувати лікування таких пацієнтів. Але і хворі, які мають рідних та близьких, у разі необхідності хірургічного втручання нерідко стикаються з великими фінансовими проблемами. Адже вартість складних операцій сягає вже не тисячі, а десятків тисяч гривень. і перед людиною постає дилема: чи шукати гроші й оплатити операцію, чи через безгрошів’я відмовитися від неї. Якщо раніше за державними програмами лікарням ще давали якийсь мінімум на лікування малозабезпечених громадян, то сьогодні й того не дають. 

У приватній медицині лише «стрижуть капусту»?..  

Які ж кроки належить зробити для того, щоб Івано-Франківськ став організаційним центром і посів гідне місце у створюваному єдиному медичному просторі області? Великих капіталовкладень для того, щоб такий простір запрацював спершу в самому місті, не потрібно. Тим часом його жителі виграють від цього нововведення хоча б у тому сенсі, що система єдиного простору усуне дублювання медичних послуг і хворому вже не доведеться платити по кілька разів за одну й ту саму послугу в різних закладах, куди він звертається. Єдиний простір передбачає вільний обіг медичних послуг і коштів, тож необхідно буде структурно реорганізувати всю галузь охорони здоров’я міста й області, щоб кожен із лікувально-профілактичних закладів — і комунальних, і приватної форми власності — знайшов себе у новій ситуації. 

Правда, з уст того ж А. Богуша прозвучало серйозне застереження щодо сьогоднішньої клінічної практики приватних закладів:

— Приватна медицина у нас безконтрольна, там ніхто не несе жодної відповідальності за те, чи він правильно лікує пацієнта, за результати лікування. Можливо, я людина старої школи, але, на моє переконання, там, де починається бізнес, медицина закінчується...

— Приватники «стрижуть капусту», а відповідальність за здоров’я того пацієнта, котрий після безуспішного лікування у приватній клініці змушений був звернутися до комунального закладу, лягає на його спеціалістів, — додав голова постійної комісії міської ради з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення Сергій Стефанко. — У жіночих консультаціях залишились неплатоспроможні пацієнтки, а інші йдуть до приватних медичних кабінетів і фірм. Лікарі ж тих фірм надають медичні послуги доти, доки не побачать діагноз якоїсь патології у пацієнтки, особливо коли не обійтися без хірургічного втручання. А коли лікувати жінку виявляється для них занадто важкою справою, є великий ризик «напоротися» на невдачу, то відразу направляють її до комунального закладу. Я вважаю, що ці моменти необхідно врегулювати. Головний лікар міста має знати, як здійснюють лікувально-діагностичний процес у приватних структурах, відомчих лікарнях, мати на них вплив. Без налагодження контролю за їх діяльністю годі й говорити про єдиний медичний простір на території Івано-Франківська. 
Громадських активістів, медиків вельми турбує нинішня безконтрольність і в питанні вартості ліків (матеріал на тему дорожнечі медикаментів і строкатості цін на них, зафіксованої членами ГО «Поступовий гурт франківців» у різних аптеках міста, буде опубліковано в одному з наступних номерів «Галичини»).

Сімейні лікарі — ще не панацея...

Неоднозначно ставляться й самі медики до ідеї зробити наголос в нинішній системі охорони здоров’я на розвиткові первинної медико-санітарної допомоги населенню. Чи не від нашої бідності ця новація, коли йдеться фактично не про  поліпшення медичного обслуговування громадян, а передусім про те, як привести систему охорони здоров’я у відповідність до фінансових можливостей держави? Дехто стверджує, що таке зміщення акцентів на користь «первинки» водночас обернеться втратами для спеціалізованої медицини, а це заклади вторинного (до нього належать міські лікарні) і третинного рівнів.

— Лікар загальної практики — сімейної медицини, — вважає М. Піцуряк, — автономно працювати й повноцінно замінити інших спеціалістів не може. Непродуманими реформами можемо дійти до того, що не буде кому в поліклініці, на базі якої створять центр первинної медико-санітарної допомоги, ушкоджений палець пацієнтові зашити. Та й чи доцільно кожному сімейному лікарю давати апарат УЗД? Напевно ж, фахівець, який день у день працює на ньому, краще діагностуватиме патології у хворих. Можливо, у місті варто створити на базі однієї з поліклінік діагностичний центр. Як свідчить практика, легше й ефективніше працювати сімейному лікарю, коли поряд є консультанти, вузькі спеціалісти, стаціонар. Не варто вбачати панацею і в створених у медичних закладах денних стаціонарах: тут можна надавати пацієнтам лише певні види лікування. 
Заяви керманичів медицини в області й Україні про те, що, мовляв, невдовзі 80% хворих успішно лікуватимуть сімейні лікарі, зі скепсисом сприймає й А. Богуш:

— Боюся, що тоді для багатьох соціально незахищених громадян і перший лікар, і останній, котрий видаватиме рідним хворого довідку про його смерть, — то буде сімейний лікар. Це коли пацієнтові, в якого нема грошей, проблемно буде потрапити з первинного рівня надання медичної допомоги на вторинний, а тим паче на третинний. Люди ж із складнішими захворюваннями хочуть лікуватися у лікарів-спеціалістів.

Більш оптимістично налаштований щодо перспектив медичних нововведень в Івано-Франківську і його місця в контексті єдиного медичного простору краю 
В. Вовчук. Він наголосив, що функціонування такого простору чи його елементів особливо багато важить при великому потоці хворих або потерпілих. Сповна проявилося це у 2009-2010 роках під час пам’ятної всім епідемії грипу, який давав тяжкі ускладнення, навіть з випадками смерті хворих. Тоді саме життя змусило інтегрувати івано-Франківськ в єдиний медичний простір області, який, правда, тоді так ще не називали. У боротьбі з епідемією було об’єднано зусилля спеціалістів і можливості матеріально-технічної бази ЦМКЛ, МКЛ №1, міського пологового будинку, обласних перинатального центру, інфекційної лікарні, чітко розписано хто яким контингентом хворих мав займатися.

Відповідальним за своє здоров’я має бути кожен

Єдиний медичний — це і єдиний інформаційний простір для всіх лікувальних закладів іІано-Франківська, створювати який почали ще 2009 року. Аби він ефективно діяв, на столі у кожного лікаря має бути персональний комп’ютер. Але для здійснення цього амбітного проекту бракує коштів у міському бюджеті.

— В єдиному медичному просторі, — прогнозує В. Вовчук, — неминуче посилиться конкуренція між лікувальними закладами — замовником на їхні послуги виступатиме держава. Виграватиме тендери той, хто забезпечуватиме добру якість медичних послуг за дещо меншу ціну.

Втім, М. Піцуряк сумнівається щодо реальності передбаченого терміну — завершити реформування вітчизняної медицини в 2020 році:

— Не може підсистема сама себе кардинально змінити в загальній системі держави. На моє переконання, охорону здоров’я можна ефективно реорганізувати лише в контексті здійснення в Україні інших важливих реформ, зокрема адміністративно-територіальної. Після Революції гідності ми чомусь і далі йдемо у фарватері медичних реформ Януковича, Азарова та їм подібних, навіть якщо вже здійснені реорганізації галузі не витримують критики. Під добрим наміром, що ми йдемо в Європу, більше року тому створили обласний центр екстреної медичної допомоги. Але від цього, як на мій фаховий погляд керівника лікувального закладу, ні на йоту не поліпшилась екстрена допомога жителям івано-Франківська й області. На практиці фактично відбувається децентралізація, а не централізація її надання в річищі формування єдиного медичного простору. Ми працюємо ще, по суті, в радянській системі охорони здоров’я, а має бути розроблено чітку концепцію реорганізації галузі. Реальні реформи в ній можливі лише тоді, якщо здійснення їх фінансуватимуть необхідною мірою із Державного бюджету. Тим часом Україна сьогодні ще не готова до запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування, не створено відповідного державного фонду, тож не запрягаймо воза поперед конем. Адже пілотні щодо реформування медицини області — Вінницька, Дніпропетровська й Донецька — не показали тих позитивних результатів, на які розраховувало МОЗ, аби інші регіони наслідували їх.

Попри це, на думку В. Вовчука, всі плани щодо реорганізації охорони здоров’я в місті належить здійснювати з прицілом на те, що рано чи пізно сформують єдиний медичний простір Прикарпаття. Передбачається, що Івано-Франківськ буде в області однією з госпітальних баз, де надаватимуть спеціалізовану допомогу жителям не тільки цього міста, а й ще як мінімум чотирьох районів. 

— Тож завершуємо реорганізацію ЦМКЛ в лікарню ургентну — до такого статусу вона неухильно йшла останніми роками. Уже невдовзі наш заклад, — висловив упевненість В. Вовчук, — сім днів на тиждень протягом усієї доби надаватиме невідкладну медичну допомогу в повному обсязі тяжкохворим чи потерпілим від нещасних випадків. Після того, як ми торік створили відділення екстреної допомоги, залишилось вирішити питання щодо його травматологічної служби. інші міські заклади займатимуться, відповідно до своєї специфіки, плановим і відновним лікуванням. Івано-Франківськ також потребує відділення сестринського догляду — за лежачими хворими, які не потребують інтенсивного лікування. У нас нема системи соціального догляду за такими людьми, цей великий клопіт лягає на плечі їх рідних. ідеться не про якийсь великозатратний заклад — він може працювати напівгоспрозрахунково.

А. Богуш запропонував організувати таке відділення на базі залізничної відділкової лікарні, яку передали місту. Назріла необхідність мати і міський хоспіс, щоб розвантажити обласний. Зі створенням обласного центру екстреної медичної допомоги, якому віддали всю матеріальну базу міського закладу, зі структури охорони здоров’я Івано-Франківська випала невідкладна медична допомога. Це великим тягарем лягло на дільничну службу. Але ж дільничні лікарі працюють за графіком, є і в них позаробочий час, ніч, вихідні, святаѕ Тож створюватимуть службу невідкладної допомоги на амбулаторному рівні, як передбачає концепція розвитку прикарпатської медицини, розроблена департаментом охорони здоров’я ОДА. Відповідний проект уже невдовзі буде подано для розгляду на сесію міської ради.

— Через війну Верховна Рада не розглядає законопроекти, що передбачають подальші кроки на шляху реформування галузі. А якби закони почали діяти, то, переконана, справа пішла б уперед, — взяла слово для коментаря з приводу почутого на круглому столі головний спеціаліст із терапії департаменту охорони здоров’я ОДА Лариса Боришкевич. — Бо стара система охорони здоров’я, яка існувала при Союзі і модель якої збереглася в уже незалежній Україні, не вписується в сучасне наше життя. Один з основних індикаторів ефективності медицини в тій чи іншій країні — середня тривалість життя її громадян. Так от, в Україні вона тепер менша 69 років, а в сусідній Польщі на 8 років довша, не кажучи вже про країни Західної Європи, де цей показник перевищує 80 років. 

Для реформування української медицини необхідно буде передусім на законодавчому й нормативному рівнях регламентувати роботу різних ланок цієї галузі, розподілити, що належить робити на первинному, вторинному і третинному рівнях надання медичної допомоги.

Щодо соціально незахищених хворих, то гарантований мінімум щодо надання їм невідкладної медичної допомоги мала би брати на себе держава або страхова компанія.

У результаті доволі-таки дискусійної розмови учасники круглого столу дійшли висновку: не варто чекати на «просування» реформ у загальнодержавному масштабі, а треба використати всі можливості для вирішення організаційних та правових аспектів реорганізації івано-франківської медицини відповідно до сучасних вимог. Потрібні передовсім лідери-інтелектуали у цій справі, потрібні їх ініціативи і предметні зусилля з тим, щоб утвердити вагому роль івано-Франківська як підвалини, а водночас — і «серцевини» створюваного єдиного медичного простору Прикарпаття.

Газета Галичина