ЛІВОРУЧ - ЄВРОПА, АБО ФРАНКІАНА В ПОСТМОДЕРНІЗМІ

"Нам завжди здається, що наші інші можливі життєві сценарії були би ліпшими від основного, що виник волею різних збігів обставин і того, що ми достеменно не можемо збагнути". (С. Процюк "Руки і сльози").

Життєвих сценаріїв безліч. Можливий тільки один. Так у І. Франка. Народитися, творити, померти. Здавалобися, галицький Цезар. Підкорювач життєвої троїстості. Франко вирізнявся маргінальністю відчуттів: жив як письменник, тонко відчуваючи припливи і відпливи; водночас жив як політик-соціаліст, такий, що мусить ігнорувати будь-які прагнення до сентиментів. Така ж бо воля Того, Хто нарік його життям. 

Мабуть, варто вважати Франка найбільш європейською людиною на Галичині у ХІХ столітті. Бо хто, як не він? Це його постійне прагнення до європейських ідеалів, його європейська гуманність, його цілковите проєвропейське письменництво дають зрозуміти, що саме він. 

У серпні цього року феноменом, зокрема (мабуть!) для І. Франка, став вихід роману сучасного українського письменника С. Процюка "Руки і сльози" ー життєписного роману про Івана Франка. Роман дарує гармонію розуміння "скелетів у шафі" в житті Франка, гармонію розуміння його європейськості і тонкощів його психології. У романі автор детально змальовує кожну деталь Франкового життя, підкреслює, що спершу той був ФрАнком, а не ФранкОм, проте за особистими прагненнями змінив наголос на український варіант. 

Важливим у житті Франка є його драматизм. Зокрема, офіра цього драматизму задля нації. Як пише Процюк, одруження Франка з О. Хоружинською було викликане розумінням і прагненням Франка до єдності таким чином українців сходу і заходу. Любові до неї у Франка не існувало. Мабуть, у Хоружинської до нього теж. Любов являлась йому тричі. Проте тільки являлась, не даючи себе відчути. Кожна з його любовей жадала бачити в ньому єдність краси Паріса, багатства Креза і розважливість Сенеки. Але Франко був Франком. Тим, якого визнали лише зараз. 

Роман "Руки і сльози" є першим художнім викладом біографії Франка в часи незалежної України. До того про письменника писав Р. Горак, проте з нотами завуальованості українськості Франка радянською цензурою. В романі Франко ніби оживає і йде поруч із читачем, ніби пояснює шепотом всі незрозумілі моменти, стає таким, якого можна відчути, стає близьким. Такі твори мають бути, бо становлять інтерес до українського через найбільш чітку призму ー художню літературу. Автор розуміє це, тому й пише, перед тим ознайомлюючись із усіма сухими біографічними даними. Процюк ніби переплавляє із сухої біографії чутливий художній текст, який викликає зацікавленість не тільки до себе, а й до самої постаті Франка. В цьому сучасна українська література, яка таки рухається ліворуч ー до Європи (бо скеровує погляд на світло європейськості українського письменника), як того хотів М. Хвильовий.

Про автора: Євген Жураковський - поет, прозаїк, есеїст. Переможець численних літературних конкурсів, серед яких Літературно-публіцистичний конкурс ім. В. Стефаника, конкурс есеїстики "Мій Франко" та ін. Автор та організатор благодійних літературних вечорів на підтримку ЗСУ містами України. Учасник міжнародних конференцій, присвячених дослідженню україністики та української історії. Культуролог. Автор кількох наукових робіт з українознавства. Дослідник проблем сучасної теорії держави і права, зокрема - один з авторів, що висловили ідею Метадержави. Зараз також навчається в Івано-Франківському юридичному навчально-науковому інституті НУ "ОЮА".

В літературній творчості характеризується постмодернізмом, притаманним галицькій поезії. Часто висловлюється щодо суспільно-політичних подій в Україні. 

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!