Жінка за кермом: враження початківця від франківських доріг

Вже історично склалося неоднозначне ставлення до представниць слабкої статі за кермом. Івано–Франківськ – не виняток. До жінки на дорозі у нас відносяться більш прискіпливо, ніж до чоловіка.

Те, що чоловікові легко прощається, викликає однозначну реакцію водіїв, якщо те ж саме робить жінка: «А, ну все зрозуміло!». Особливо, якщо жінка перебуває за кермом автомобіля, на якому красується літера «У». У нас до учнів на дорогах ставляться як до потенційно небезпечних суб’єктів дорожнього руху. Погоджуюсь з тим, що молодий водій в екстремальних ситуаціях може «дати маху» і то виключно за браком досвіду, а не знань. Знань – того що безумовно має мати не лише водій–початківець, але й інші учасники дорожнього руху. Адже на безпеку руху впливає не стільки досвід водіння, скільки психологічні особливості людини, пише Стик.

Записалась в одну з автомобільних шкіл Івано–Франківська, аби навчитись водити автомобіль та отримати посвідчення. Та перше водіння – не просто один з етапів навчання, а важлива подія. Особливо для тих, хто до того жодного разу за кермом не сидів. Сказати, що це страшно – нічого не сказати. Особливо, коли починаєш їздити не на автодромі, а в реальних міських умовах. Навіть коли усвідомлюєш, що поряд сидить людина, яка має повний контроль над ситуацією (під сидінням інструктора дублюються педалі зчеплення та гальмування) і несе відповідальність за будь–які непередбачувані обставини. А непередбачуваних обставин на вулицях Івано–Франківська більш, ніж достатньо. Взагалі складається враження,що більшість наших водіїв, як і пішоходів, вважають себе безсмертними…

Та найперше водій–початківець впадає у розпач від стану дорожнього покриття автошляхів. Досвідчені автомобілісти вже звикли до того, що асфальт часто «сходить» разом зі снігом і їм доведеться не лише відновлювати в пам’яті «карту вибоїн» на використовуваних дорогах, але і наносити не неї нові «об’єкти». А як бути людині, яка вперше їде по тій чи іншій дорозі? Звісно, такий водій потрапить не в одну яму. І не один раз подумки згадає «незлим, тихим словом» дорожні служби…

Ще одна причина страждань для водія–початківця – відсутність розмітки. В Івано–Франківську дорожнє маркування можна побачити тільки де–не–де, в більшості випадків зустрічаються лише сліди від нього. Як відомо, у правилах дорожнього руху розмітка встановлює певний режим і порядок руху. За її відсутності складно завчасно зорієнтуватися і вчасно виконати відповідний маневр руху. Франківські дорожники почали шукати шлях до цивілізації та анонсували появу на міських вулицях пластикової розмітки. Щоправда, лише на проблемних перехрестях. Але і це стане вагомим здобутком, адже тривала відсутність білих смуг в житті сильно пригнічує. Особливо водіїв–початківців.

Є деякі нюанси і з розташуванням дорожніх знаків. Особливо тих, які зараз «ховаються» за листям дерев. Якщо багато років їздиш по місту автівкою, то вже автоматично знаєш, де головна дорога, а де другорядна, де дорога з одностороннім рухом, а де звичайна. Проте тим автомобілістам, які потрапляють у наше місто ледь не вперше, завжди важко зорієнтуватися.

Надзвичайно цікава в Івано–Франківську і ситуація з пішоходами. Часто люди йдуть через дорогу, незважаючи на жодні знаки і сигнали світлофорів. Чого чекати, якщо кілька кроків – і ти вже на іншому боці. Але чомусь вони не задумуються над тим, що за ці кілька кроків можна опинитися вже на іншому світі…

Водії, знаючи повадки підступних пішоходів, їздять так, щоб пішохід зрозумів: цей не зупиниться. Тому якщо у всьому цивілізованому світі водії пригальмовують перед пішохідним переходом, у нас навпаки – збільшують швидкість. Це породжує унікальну форму ввічливості. Водії згадують, що і самі колись були «без коліс», й гальмують перед пішоходом, який переминається з ноги на ногу, не розуміючи, що означає цей маневр. Потім, спам’ятавшись, пішохід прикладає руку до грудей і киває водієві. Мовляв, дякую, що зупинився…

Хоча є також категорія водіїв,які взагалі не вважають за потрібне надавати перевагу у русі пішоходу. Навіть, якщо ця перевага надається їм правилами дорожнього руху. Як–от на нерегульованих пішохідних переходах. Але й далеко не всі пішоходи використовують «зебру» за призначенням. Якщо ж перехід регульований, то сигнали світлофора сприймають як ілюмінацію на новорічній ялинці. Що червоний колір, що зелений – люди йдуть. Найяскравіший приклад цьому – перехрестя вулиць Галицька та Дністровська. Водії, в свою чергу, не витримують дистанцію між місцем зупинки автомобіля і пішохідним переходом. Вони під’їжджають впритул, або й зовсім зупиняються посеред переходу. Особливо – водії маршруток.

Взагалі маршрутки водіям–початківцям наносять удар нижче пояса. Вони зупиняються і їдуть де завгодно, як завгодно і коли завгодно. Інші вирішують, що вони нічим не гірші і прилаштовуються слідом за маршрутками. Можуть навіть припаркуватися на зупинці. Здається, що паркуватися у нашому місті чомусь прийнято будь–де. Лиш не там, де це визначено правилами дорожнього руху. Таким горе–водіям здалось би почати думати не лише за себе, але і за людей, що їх оточують. Починаючи від парковки – чи не буду я на заваді іншим автомобілям? І закінчуючи своїми маневрами – чи не створю я перешкоду іншим? Не припаркувались з першого разу, не кидайте машину абияк – зробіть другий захід на посадку, впевнена: місце знайдеться, можливо, трохи далі.

І якщо вже припаркувались, то не полінуйтесь глянути у дзеркало, чи до вас не наближається автомобіль. Не треба раптово відкривати двері свого авто перед «носом» у іншого водія. Від такої несподіванки він може «підвезти» вас на капоті свого авто. При тому разом з дверима. А якщо водій недосвідчений – то шанси такого розвитку подій лише збільшуються.

Взагалі «рагульське» паркування для Франківська – болюча тема. Місто маленьке, автомобілів багато. При цьому всім хочеться доїхати до місця призначення на авто, а не пройти кількасот метрів пішки. Так і з’явився феномен паркування будь–де. І не важливо, що там по ідеї – газон, тротуар чи перехід. Саме через таку моду паркування водій, а тим паче початківець, може не побачити пішохода, який вигулькне з-за автомобіля. Хоча, пішоходам також варто позбутися звички раптово вистрибувати перед машинами. Особливо з літерою «У». Їздити такий водій навчився. Але навички, знаєте, приходять з часом. Навіть якщо встигне загальмувати водій, то техніка, на жаль, може підвести.

Багатьом нашим пішоходам властива недооцінка небезпеки транспортного засобу, що рухається. Вони не усвідомлюють той нюанс, що транспорт не можна зупинити миттєво. Особливо це стосується матусь з дітками, які не розуміють, що візочок не дає їм право переходити вулицю там, де заманеться. Правила дітям треба показувати на власному прикладі, а не повчати, перебігаючи вулицю на червоне тягнучи за руку свою малюка. Довелося мимоволі стати свідком ситуації, коли хлопчик років п’яти – шести пояснював своїй мамі, що не переходитиме вулицю на «червоне». Молода матуся відповіла, що «поганого свою дитину не навчить» і силоміць потягнула хлопчика на протилежний бік вулиці на заборонний сигнал світлофора…

Переходити і порушувати Правила можна до певного часу, поки не сталося нещастя. Тож, звертаюсь до тих батьків, бабусь і дідусів, які закоренілою неправильною поведінкою ведуть дітей через дорогу, де заманеться бо «їх ноги болять обійти», або «нічого в цьому страшного» не побачили, надаючи цим поганий і неправильний приклад підростаючому поколінню. А потім до цифр статистики аварійності невпинно додаються все нові людські жертви байдужості, недбалості і безвідповідальності.

Іноді навіть тварини на дорозі здаються більш свідомими, ніж люди. Часто можна побачити собаку, яка переходить дорогу по пішохідному переходу. Таку поведінку можна легко пояснити тим, що вона просто відчуває там людський запах і повторює дії людей. То чому ж тоді одні пішоходи не можуть повторювати за іншими і не наражати ні себе, ні оточуючих на небезпеку?

Також більшості наших водіїв і велосипедистів, варто згадати, що усі своїманеври на дорозі треба показувати. І показувати так, щоб вони були зрозумілими для інших. Тільки у випадку велосипедиста потрібно ще й переконатися, що водій авто, яке їде за вами, зрозумів, що ви зараз будете робити, і пригальмовує. Чимало велосипедистів люблять маневрувати між автомобілями які товчуться у корку. Такий велосипедист гордо пробирається між автомобілями, мовляв, заздріть, я їду а ви стоїте, або повзете. У такому разі білий миготливий сигнал повинен бути спереду обов’язково. Вас повинні бачити водії у дзеркалах заднього виду. Інакше водій, особливо недосвідчений, може на вашу неадекватну раптову появу теж відповісти неадекватно. І не тому, що він на вас розсердиться, а просто з переляку. Натисне, наприклад, на газ замість гальма – і ви у лікарні, а водій змушений відповідати на запитання слідчого у кримінальній справі. Кому це потрібно? Нікому.

Також велосипедистам потрібно пам’ятати про те, що пересуватись по проїжджій частині вони повинні якогомога правіше. Звісно, з реаліями наших доріг, там можна втрапити у відкритий водостік чи проїхати все болото під бордюрами. Але, всетаки, не треба їхати посеред дороги. А то й у два ряди. І переходи зроблені для того, щоб їх переходити. А не переїжджати, як це робить багато власників «двоколісних».

Звісно, до водіїв – початківців також може виникнути багато претензій. І їдуть вони зазвичай повільно, і маневри часом роблять незрозумілі, і зупиняються посеред дороги…Але не варто забувати про те, що водіями не народжуються – ними стають. І навики приходять з часом. У крайньому разі, згадайте себе вперше за кермом авто. Мабуть також боялися переплутати педалі чи зупинитися посеред перехрестя.

Погодьтеся для того, щоб «класно» водити авто, потрібен досвід. Наприклад, досвідчений водій, перебуваючи в потоці, повинен передбачати можливий розвиток тієї чи іншої ситуації і, відповідно, попередити ДТП. Початківцю важко дається одночасне керування авто, слідкування за дорогою ще й передбачення можливого розвитку подій. Тому іншим учасникам руху варто враховувати цей момент.

І ще одне, всі ми люди, кожен з нас щось порушує, десь помиляється – така людська природа. Але лише сівши за кермо, починаєш розуміти, що обережність має бути на першому місці. І дорогу переходиш уважніше, і дивишся в усі сторони, навіть по тротуару йдеш краєм ока спостерігаючи за маневрами водіїв авто. І розумієш, що не можна говорити лише про «авторагулів» на дорогах. Насправді можна знайти і «моторагуля», і «велорагуля» і пішохода – «рагуля». І страждають «дорожнім рагулізмом» як чоловіки, так і жінки. Потрібно просто бути готовими до зустрічі з такими на своєму шляху.