"Окрім неба, це єдине місце, де я хотів перебувати": 81 рік тому у концтаборі загинув отець Омелян Ковч з Космача

81 рік тому в концтаборі "Майданек" біля Любліна помер Омелян Ковч – греко-католицький священник з Космача,капелан УГА, праведник, беатифікований мученик.

Історію отця розповідає Український інститут національної пам'яті.

20 серпня 1884 року в селі Космач, в сім’ї греко-католицького священника Григорія Ковча народився син Омелян. У родини, крім нього, зростало ще четверо дітей. Попри матеріальну скруту Григорій Ковч подбав про добру освіту для сина.

Початкову школу Омелян відвідував у Космачі, далі навчався в Українській державній гімназії у Львові, а протягом 1905 – 1911 років здобував освіту в Римі, в Урбаніанському університеті, проживаючи при парафії св. Сергія і Вакха. Навчанню у «Вічному місті» посприяв митрополит Андрей Шептицький.

У 1910 році Омелян Ковч одружився з Марією-Анною Добрянською, у шлюбі народилося шестеро дітей.

По закінченню студій, у 1911 році Омеляна Ковча висвячено на священника та поставлено парохом церкви у Підволочиську Скалатського деканату Львівської архиєпархії, а за рік – місіонером серед українців-католиків у селищі Козарац і колонії Прієдор у Боснії.

Через два роки після початку Першої світової війни, отець Омелян Ковч повернувся до Галичини. У 1919 році він служив капеланом Бережанського коша Української галицької армії. Рідний брат Омеляна Євстахій узяв до рук зброю як воїн УГА, батько, о. Григорій, також був капеланом.

Разом з вояками УГА о. Омелян потрапив у полон до більшовиків, а згодом – у польський табір для військовополонених. Там він, постійно піклуючись про хворих на тиф полонених, захворів і сам. За клопотанням митрополита Андрея всіх священників відпустили з полону.

Хворий о. Омелян зміг повернутися додому. З 1922 року отець мав парафію в Перемишлянах, де активно організовував духовне та суспільно-культурне життя місцевої спільноти, був засновником Народного дому й читальні товариства «Просвіта».

У вересні 1939-го, після початку Другої світової війни, у Галичину прийшла радянська влада, яка розпочала пропаганду та боротьбу проти УГКЦ. Отцю Омеляну, попри виклики на допит, вдалося уникнути арешту.

З нападом Німеччини на СРСР на жителів окупованої України чекали нові випробування. Першим під удар потрапило єврейське населення.

У Перемишлянах на початку жовтня 1941 року синагогу, в якій зібралися для молитви юдеї, оточили та підпалили нацисти. Омелян Ковч звернувся до злочинців німецькою мовою. Тоді йому вдалося переконати німців і врятувати перемишлянських євреїв.

Коли в містечку утворили гетто, отець пробирався туди, щоб надати допомогу та їжу нужденним. Він вихрещував охочих, видавав євреям метричні виписки про хрещення, які рятували від смерті. Так, приміром, завдяки посвідкам о. Омеляна, під час Голокосту вдалося вижити Рубіну та Ітці Піземам.

На початку січня 1943 року (за іншими даними – в кінці грудня 1942-го) нацисти арештували та ув’язнили о. Омеляна Ковча у Львівській тюрмі на Лонцького. Близьке оточення й сам митрополит Шептицький робили все можливе, щоб урятувати священника. Отцю Омеляну пообіцяли, що звільнять з-під арешту, якщо той письмово відмовиться надалі хрестити євреїв. Він відмовився.

У серпні 1943-го отця перевезли в концтабір «Майданек» біля Любліна. Там він став в’язнем 2399 у 14-му бараці. Літній священник мусив на рівні з іншими виконувати тяжку роботу, після якої він служив як ієрей: відправляв Божественну Літургію, сповідав та причащав в’язнів незалежно від їхньої національності чи віросповідання. Почувши про старання родини й митрополита Андрея щодо його звільнення, о. Омелян написав рідним листа: 

«Я розумію, що ви стараєтесь про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, хто допоможе їм перейти ці страждання? Вони б пішли у вічність з усіма своїми гріхами й у глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими догори головами, залишаючи свої гріхи позаду себе. І так вони переходять міст вічності. Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів перебувати».

25 березня 1944 року парох концтабору «Майданек» помер за колючим дротом, не доживши кілька місяців до визволення.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!