Олександр Солонтай: "Україні революція потрібна. І не одна!"

В Івано-Франківську презентували принципи та перші кроки політичного об’єднання, якого, за твердженням ініціаторів, досі в Україні не було.

«Сила людей» – це громадські діячі, депутати місцевих рад, представники інтелігенції, малого та середнього бізнесу з усіх регіонів України. Перед презентацією один з ініціаторів «Сили людей» експерт Інституту Політичної Освіти Олександр Солонтай дав ексклюзивне інтерв’ю «Західному кур’єру».

– Перед Помаранчевою революцією в Україні вже було об’єднання зі схожою назвою –  «Сила народу», тепер – «Сила людей». Чи є між вами щось спільне? Можливо, організатори? 

– «Сила народу» – так в 2004 році називалося об’єднання всієї опозиції, котра постала проти Кучми і Януковича. Зокрема, тоді ми мали безпрецедентну ситуацію в історії України, коли об’єдналися не тільки «ющенківці» і «тимошенківці», а й Мороз, Кінах і ще багато політиків. Таке об’єднання тоді називалося «Сила народу». Назва дуже приваблива, але тільки через те, що вона вже використовувалася, ми вирішили уникнути використання. Мало того, ми виступаємо за політичну люстрацію і хочемо, щоб політики – що помаранчеві, що синьо-білі – були відсторонені від політики.

– Нове об’єднання задумується як політична партія?

– Як в Україні робилося завжди? Люди збиралися, створювали собі в офісах партійну організацію, купували партію, або ж обдурювали, що вони громадська організація, а потім цей громадський рух перетворювали в партію. Чому ми повинні так робити? Україні чергова 200-та партійка не потрібна. Ми будемо презентувати ідею.

– Що і як будете робити ви?

– Ми хочемо створити в Україні політичну силу, як інститут. Понад 20 років державності вже є, але тих речей, на яких має стояти держава, не вистачає. Одним із таких стовпів є політичні інститути: політичні сили, які продукують лідерів, продукують політичний процес, але при тому залишаються сталими. В Україні нема політики. В нас є проектний підхід бізнес-груп, олігархічні угрупування, котрі міняють бренди, партійні обгортки, але в нас немає сталої організації. Тобто структури, інституції, яка об’єднує виборців, які б продукували лідерів на різні рівні, наділяє лідерів політичною відповідальністю і, якщо вони відхиляються від лінії, їх замінюють іншими. Наприклад, ми маємо такий процес в інших сферах, скажімо, в бізнес-асоціаціях. Знаємо, що є бізнес-асоціація, і не важливо, хто керівник, бо там об’єднані різні підприємці. Маємо в громадському секторі організації з десятирічними історичними традиціями. Не знаємо, хто їхній керівник, але про успіхи організації чули неодноразово. Наприклад, «Пласт». 100 років організації, і яка різниця, хто керівник. Всі знають що це за організація і навіщо вона існує. За подібною схемою працює ротарійський рух. У політиці, на жаль, ми таких прикладів не маємо. В Україні всі партії є проектами, створеними під одну особу. Коли ця особа відходить від політичного процесу, закривається цей проект і народжується інший. Причому власники цих проектів не змінюються. Це одні і ті ж олігархи, які в різний період часу вкладають гроші у різних політиків під різні цільові аудиторії. В результаті – в державі нічого не змінюється.
«Сила людей» – це люди в різних куточках України, з різним політичним досвідом. Ми за певний час напрацювали бачення того, як створити таку політичну інституцію. Тепер роз’їхалися по Україні, щоб знайти прихильників під такі самі погляди. Ми стикаємося з тим, що суспільство цього, насправді, не очікує. Суспільство хоче простого вирішення питання. Мовляв, гаразд: Ющенко був поганий лідер, Янукович – поганий лідер, Тимошенко сидить. Дайте нам наступного нового лідера, дайте під це гроші і ми готові вступати в таку політичну силу…  
Нам такий підхід – не цікавий. Це не принесе жодної користі для держави. Якщо би ми хотіли себе реалізувати в таких структурах, я особисто вже давно б пішов і реалізовував себе.  Не хочу. А є люди, які вже обпалилися. Тобто побували в таких структурах як «Батьківщина», «Фронт змін», «Наша Україна» і зрозуміли, що це просто шлях в нікуди. Мало того, що ти рано чи пізно себе спалиш, так ти і для держави нічого корисного не зробиш.
Ми поставили перед собою амбітне завдання. Хочемо, щоб в Україні з’явилася така структура, в яку людина у 18 років вступає і до кінця свого життя вона в цій політичній силі. Причому питання – хто лідер – не мало б ніякого значення. Це було б приблизно так, як воно є, скажімо, в США. Барак Обама хіба є лідером політичної сили? Ні. А хто лідер партії, яка його висунула в президенти, не важливо.

– На яких ідеях будете об’єднувати схід і захід?

– Ми визначили дев’ять засад і принципів. Всі люди, які зараз поїхали по Україні шукати однодумців, повністю поділяють ці принципи і цінності. Це єдина ідеологічна платформа, на основі якої ми хочемо об’єднуватися. Бо багато хто говорить: давайте об’єднаємося на грошах, на лідері, на програмі, на конкретному плані дій зараз. Ми ж кажемо – чекайте: дії закінчаться – будуть нові дії, лідери закінчаться – буде новий лідер, гроші закінчаться – буде новий бюджет. Це все другорядні речі. Головне те, що ми сповідуємо. Ми кажемо, що політика повинна бути реформована на основі таких цінностей: гідність, свобода, відповідальність, справедливість, відкритість, дієвість, солідарність, конкурентність і добробут. На презентації в Чернівцях мене спитали, мовляв, виходить так, що по ідеології ви тепер можете бути будь-ким, тобто на старті ви об’єднуєте людей на цих цінностях і засадах. Помилкове твердження. З цих принципів вже зрозуміло, що ми не будемо ні крайньо лівими, ні крайньо правими. Ми сповідуємо демократичні принципи. В основі нашої ідеології – людина. Від людини все відштовхується. Людина – найвища цінність, при чому не залежно від етнічного, майнового походження, незалежно від того, якою вона спілкується мовою. Єдине, кого ми не бачимо з нами, навіть якщо людина поділяє ці засади і цінності, це тих,  котрі вже були при владі. Чи це «помаранчеві», чи «синьо-білі». Чому так? Тому що ці люди довели країну до тієї ситуації, в якій вона є зараз.

– Хто буде представляти «Силу людей» в Івано-Франківську?

– Мені самому цікаво. Наразі ми розіслали оголошення: прийдіть всі, кому цікава така розмова.

– В Івано-Франківську одним з координаторів вашої інституції є Петро Шкутяк, який  вже очолював Долинську райдержадміністрацію і при Ющенку, і при Януковичу…

– Ну і що? Таким чином потрібно вчителя, який керував школою, люструвати. Ми проводимо політичну люстрацію, тобто люди, котрі були при владі, котрі приймали рішення, керували нами: це народні депутати, члени Кабінету міністрів, судді Конституційного, Верховного суду, це Президент, Адміністрація президента... Мова про цих людей!

Щодо координаторів… У нас не буде координаторів за визначенням. Запрошення на зустріч в Івано-Франківську розсилали наші однодумці серед своїх знайомих. Коли ми говоримо про сучасну українську політику, то ми звикли, що є одна особа в центрі і від цієї «однієї особи» є довірена особа в області, місті і районі і вже ось так пірамідально побудована політична структура. На часі це не просто змінити, а якщо ми хочемо мати нормальну державу, ми повинні взагалі ліквідувати таку політику. Повинно бути зовсім інакше. Є громадяни, які живуть в Івано-Франківську, Коломиї, в інших містах, вони мають політичні погляди, якщо ті політичні погляди сходяться між ними, то вони між собою обирають координатора. Так появиться не керівник, не вождь, не власник, не «рішалово». Тепер же ж вся логіка української політики іде зверху вниз, а не навпаки – знизу вверх.

– Чи будуть балотуватися ваші люди на майбутніх виборах до місцевих рад?

– Для того, щоб створити таку політичну силу, в таких умовах, які існують в Україні при такому рівні активності людей – потрібен не один день. Потрібно кілька місяців. За найоптимістичнішого сценарію до кінця першого півріччя цього року ми будемо мати зародки політичної сили по всій Україні, а в другому півріччі будемо мати сформовану таку політичну силу. Тоді всі питання вирішуватиме нова політична сила. Це не до нас питання. Ми не є керівниками, власниками, майбутніми босами, чи гетьманами. Ми будемо учасниками. Ми готуємо політичну силу для майбутніх лідерів. Наше завдання знайти цих лідерів у суспільстві, дати їм інститут, за допомогою якого вони зможуть проявити себе в політиці.

– Ви прогнозували, що «після парламентських виборів будуть формуватися нові політичні сили, які почнуть «вигризати» і одну, і іншу сторони». От, скажімо, директор російського Інституту країн СНД Костянтин Затулін заявляє про те, що покладає великі надії на новий рух, який створюється на підтримку союзу Росії, України та Білорусі. Мовляв, ця сила може стати конкурентом Партії регіонів…

– Такі політичні сили створюються. Наприклад, той же проросійський проект, представлений Затуліним. Ця політсила задумана під певну цільову аудиторію. А от «Сила людей» – не є проектом, а тому буде намагатися заповнити всі ніші, які тільки існують.

– Чи зміниться ставлення до влади у мешканців західної України в разі підписання асоціації з Європейським Союзом?

– Тобто, чи може бути так, що жителі Західної України раптом почнуть підтримувати Януковича на президентських виборах замість тих кандидатів в президенти, яких вони підтримують зараз, або нових претендентів, які можуть з’явитися? Це неймовірно. Цього не може бути! Наше завдання – Янукович відсутній в другому турі.

– Кого бачите опонентом чинному президенту в 2015 році?

– Та як кого?! Наша розмова відбувається напередодні акції трьох кандидатів у президенти, які розпочали свій президентський рекламний тур фальстартом і збирають в Києві людей,  щоб в черговий раз розказати їм про це. Замість того, щоб займатися опозиційною роботою,  вони займаються саморекламою. Їх виборці не для того обирали до Верховної Ради, щоб вони займалися підготовкою вже до наступних виборів.

– Чи можлива і чи потрібна революція Україні?

– Україні революція потрібна. І не одна! Часто чуємо: в Україні була «помаранчева» революція і нічого не змінилося. Україні потрібно багато громадянських революцій.  Антикорупційна революція, революція місцевого самоврядування, революція у правоохоронних органах, судова революція, громадянська революція, щоб люди нарешті усвідомили, що вони не населення, не мешканці, а громадяни, співвласники цієї країни. Повноцінні власники. Словом, революцій нам потрібно багато. Але коли ми говоримо «революція», багато в кого виникає асоціація з кров’ю, погромами. Ні! В жодному разі.

– Ваші думки подекуди перегукуються з ідеями Юрія Луценка…

– Так. Але ж ми хочемо, щоб суспільство змінилося, а зміни можуть принести нові люди. Старі політики вже нічого не змінять. Попри те, що багато хто симпатизує Луценку, попри його відсидку – це не знімає з нього відповідальності за те все, що було раніше. Дуже свіжа пам'ять про роки керування уряду Тимошенко. Нам до цих пір агукуються наслідки роботи уряду. Я, наприклад, тоді докладав всіх зусиль, критикуючи уряд Тимошенко і пропонуючи, що потрібно робити. Втім, Луценко був одним з тих, хто не чув. Можливо, через років десять він зможе повернутися в політику. Чому ні?! Але зараз потрібно понести відповідальність.