Роман МЕЛЬНИК: "Гірше не буде. На майбутнє буде в десятки разів краще"

На останній нараді в уряді нашу область згадували через те, що пасемо задніх у реформуванні медичної галузі... Заступник голови облдержадміністрації Василь Плавюк навіть їздив з цього приводу у Кабмін «на килим».

Прикарпатським посадовцям закидали нерішучість і повільне втілення урядових директив. Тим часом голова Департаменту охорони здоров’я ОДА Роман Мельник з делегацією лікарів вивчав досвід європейських реформ за кордоном. Звідти й привіз модель служби екстреної медичної допомоги, яку втілять на Прикарпатті. Реформування «швидкої» має завершитися до кінця року. Про те, якою буде нова структура і що станеться з працівниками «старої», «ГК» розпитав головного лікаря області Романа Мельника. 

- Пане Романе, що ж було у Кабміні?

Область прозвучала тому, що не так швидко, як хотілося би, створюється Центр екстреної медичної допомоги. Та це не значить, що ми отримали наганяй. Коли робимо якісь кроки з реформування медичної галузі, то робимо їх дуже обережно, виважено. Намагаємося справді покращити медичну допомогу, а не просто проводити реформи.

- Створення екстреної медичної допомоги – це, треба розуміти, зараз головний напрям реформи?

Є два головні напрями – створення екстреної медичної допомоги й запровадження інституту сімейних лікарів. Вони втілюються паралельно. Та в нашій області Центр екстреної медичної допомоги – питання номер один. Він має об’єднати всю службу «швидких» області. Ми повинні створити єдину центральну диспетчерську. І відмовитися від територіальності, якою зараз обмежені виїзди «швидких» - машини їздять на виклики тільки в межах свого району. Це невиправдано і незручно. Особливо для хворих. Наприклад, село на межі Галицького і Калуського районів. З Калуша туди – 10 км, з Галича – більше 30-ти. До хворого лікарська бригада має дістатися якнайшвидше. Тоді, логічно, вона має стартувати з Калуша. Натомість поки доберуться «свої» зі «своєї» районної лікарні…

- Відомі прикрі випадки, коли людей не встигали рятувати саме тому, що не могли визначити, яка ж із «швидких» має їхати на виклик. Найчастіше таке ставалося у селах довкола обласного центру…

Мені відомі такі випадки. І щоби змінити цю ганебну ситуацію, ми маємо побудувати систему екстреної медичної допомоги – за кордоном її називають ще «медициною катастроф», або «рятувальною медициною». Якраз упродовж минулого тижня ми з трьома лікарями вивчали, як працює ця система за кордоном – у Польщі, в Угорщині та Ізраїлі. Польща та Ізраїль використали найкращі європейські і американські практики й адаптували їх до своїх потреб. В кожній країні вийшла потужна служба. В Ізраїлі вона – одна з найкращих у світі, за важливістю і вагомістю – на другому місці після армії.  В ній дуже престижно працювати. Цей ореол героїв, які щодня рятують людські життя, – не кіношні прийоми, це реальність. Тому повага людей до екстрених медиків – величезна. Це справді класна – бо висококласна – система надання медичної допомоги.

- В чому вона полягає?

В тому, що виконується завдання будь-що врятувати людину. А для цього слід якомога раніше до неї дістатися. Для цього використовується об’ємна система навігації. Центральна диспетчерська – це такий електронний мозок – бачить усе, що відбувається на території. Звідки йде дзвінок, хто кому телефонує – і зразу туди летить машина. Якщо не може доїхати авто, то стартує мотоцикл чи гелікоптер – медик до людини повинен прибути за лічені хвилини. Структура має в своєму розпорядженні велику кількість авто, вони дуже добре обладнані. Так само і гелікоптери. Є все необхідне, щоби прибути на місце, надати людині допомогу, стабілізувати її стан і перевезти – передати профільним спеціалістам. Ми теж повинні так працювати. Тому я переконаний, що реформування нашої «швидкої» - це справді перше, що треба сьогодні робити. Створення Центрів екстреної допомоги в областях відповідає сучасним вимогам до медицини.

- На Прикарпатті буде втілена ізраїльська чи польська модель екстреної медичної допомоги?

Польська модель дуже нам близька. В наших країнах подібна інфраструктура, схожа економічна ситуація, господарські проблеми. Але сусіди зуміли, на відміну від нас, швидко мобілізуватися. У Польщі із 36-мільйонним населенням і набагато меншою територією в системі екстреної медицини є 12 гелікоптерних станцій. На кожній – по 2-3 вертольоти. І час, за який вони дістаються в будь-яку точку країни, щоби надати допомогу і забрати людину – 10-12 хвилин. Наші лікарі брали участь у таких вильотах, бачили, наскільки чітко діє служба. Забирали людей з автобанів, де ставалися величезні аварії, вилітали у важкодоступні населені пункти. Вертоліт там літає частіше, ніж у нас виїжджає «швидка». Фінансування для цього достатньо. Аргумент: якщо порахувати втрату людського життя, перевести її на гроші, то значно вигідніше це життя врятувати. Більше того, вигідно хворого пролікувати так, щоби він якомога рідше надалі звертався по медичну допомогу.

- Скільки коштує людське життя?

Американці вирахували, що людина у 50 років з доброю освітою, досвідом і вміннями, яка займає посаду рівня середнього менеджера, обходиться державі у 60 млн. доларів. Так уважають в усьому світі.

- І в Україні?

У нас людське життя не дешевше. Звісно, не можна переводити життя людини в гроші, але в цьому випадку йдеться про ті кошти, які держава витратила, щоби людина сформувалася і відбулася як особистість.

- Зараз служба "03" діє при міських та районних лікарнях. Вона має змінити підпорядкування і стати «під дах» обласного Центру екстреної медичної допомоги. Що це дасть?

Служба «03» при районних лікарнях працює зараз як звичайна «швидка» – обслуговує всі виклики, їздить і до хворих у гострих станах, і до хронічних хворих. Треба визнати: дуже складно врятувати людину, виїжджаючи з районного центру, якщо десь на автотрасі сталася аварія. Дуже малі шанси врятувати життя в цьому випадку – заявляю це офіційно. Ми всі розуміємо, що треба міняти систему, але боїмося. Живемо у час інтенсивних технологій і стрімкого розвитку. Мусимо включитися в цей потік. А в нас виходить, як в анекдоті: сидить у гною хробак і не хоче знати, що є ще й яблука.

- А вони у нас є?

Ми приводимо в область новітні медичні технології. За останній рік поставили лапароскопічні стійки для малоінвазійних операції на внутрішніх органах в кожному районі. У нас створюється кардіохірургічний центр. Можна вважати, що він уже працює – ми ще тільки не робимо операцій на відкритому серці. Маємо станцію переливання крові, одну з найкращих в Україні. Тут є сепаратор клітин крові, недавно купили вірусний інактиватор. Тобто чистимо кров – люди можуть бути спокійні, що не отримають інфекції. В кожному районі відкрили відділи гемодіалізу – це майже 400 хворих, яким врятовано і продовжено життя. А ремонти!.. Пологові відділення із теплою водою, душовими, сучасними санвузлами. Часто вже краще, ніж удома. Можна було би ці кошти, звичайно, використати на щось інше – на забезпечення медикаментами, наприклад. Але ж наші хворі мають право лікуватися в гідних умовах. Це теж частина реформи.

- Давайте «намалюємо» схему, як працюють зараз і як будуть працювати «швидкі» після реформування.

Центр екстреної медичної допомоги у нас фактично був – його називали «санавіацією». І виконував він трохи інші функції – крутих лікарів возили в райони на консультації до важкохворих. Має бути інакше. Центральна диспетчерська має отримувати дзвінки від людей з усієї області. Диспетчери – спеціально підготовлені, кваліфіковані досвідчені медики. В ході розмови вони повинні визначити стан хворого і зрозуміти, якої допомоги він потребує. Під час дзвінка на карті області позначається, звідки виклик і де найближча до місця виклику машина. Оператор дає команду, і машина стартує до хворого. Подробиці можуть з’ясовувати дорогою. Так само, як і у Польщі, до пацієнтів будуть виїжджати два типи машин – реанімаційний автомобіль у тяжких випадках і «амбулансе» з лікарською бригадою. За кордоном розмежування ще глибше – нескладні виклики обслуговують парамедики, фельдшери по-нашому. Вони максимально швидко надають допомогу і передають хворого профільним лікарям – у них це відшліфовано до автоматизму. І там справді йде рахунок на секунди… Будемо і ми «шліфувати».

- До хворих екстрені медики будуть усе ж таки їздити чи літати?

Варто розглядати кожен район окремо. В гірських, очевидно, слід говорити і про квадроцикли, і про снігоходи, і про коней, і про гелікоптери. Для рівнинних може бути досить авто. Зараз ми вивчаємо, як оптимально вибудувати транспортну модель і навігацію, враховуючи специфіку кожного району. Одночасно розпочинаємо ремонт і створюємо на базі обласної клінічної лікарні Центр екстреної меддопомоги і обласну диспетчерську.

- Де буде базуватися транспорт, залучений у новій системі медичної допомоги?

Там, де й був, - у районах. Очевидно, мережа ще й розшириться, бо маємо виконати норматив – 20 хвилин у селі і 10 у місті, щоби дістатися до пацієнта. Зараз десь у 60-70% випадків його виконуємо. Тому наша головна ціль – скоротити час виїзду. Виходячи з цього, і будемо розкладати станції базування. Міняється ще й система фінансування. Це теж на краще, бо з обласного бюджету кошти йдуть легше і швидше, ніж із районного. 

- Медики будуть працювати на тих самих машинах і на ту саму зарплату?

Поки що. Гірше не буде. На майбутнє буде в десятки разів краще. Буде дуже тяжким цей рік, бо він – перехідний. При формуванні цьогорічного бюджету не врахували всі моменти реформування... Але вже з нового року на екстрену допомогу має піти 10% коштів, які виділяються на медицину області. Це 130 млн. гривень. На сьогоднішній день є 73 млн. Плюс субвенції з держбюджету – це ще 9 млн. Відповідно до світової практики витрат на медичну галузь, Мінфін рекомендував такий розподіл коштів: 10% на екстрену, 35% на первинну ланку медичної допомоги, решту – на центральні районні та обласні лікарні. Так буде виглядати бюджет медичної галузі області у наступному році.

Але ще цього року уряд має передати в області тисячу машин для екстреної служби. Автопарк повинен бути оновлений повністю. Теперішні автомобілі «швидкої» не відповідають сучасним вимогам. Це має бути фактично реанімація на колесах – щоби не відчувалося різниці, чи хворий у відділі, чи в автомобілі. А у нас нині – уази, металеві ноші і сумка через плече…

- Скільки і яких підрозділів матиме обласна служба Екстреної медичної допомоги?

Рахуйте: центральна диспетчерська, технічна служба, виїзні бригади – лікарські і фельдшерські, базові станції екстреної допомоги, приймальний покій на базі Обласної клінічної лікарні. Цей приймальний покій матиме власну операційну і чергову службу, завданням якої буде остаточно стабілізувати стан пацієнта, врятувати йому життя. І аж тоді відправити на лікування у профільний відділ.

- У новостворену систему прийдуть нові люди? Кажуть, що теперішніх працівників будуть скорочувати…

Скорочення не буде. Буде кадрове переформатування. На цю службу покладаються дуже складні завдання, вона несе дуже велику відповідальність. Тому питання фаховості буде стояти. Вимоги до рівня знань і умінь будуть ставитися. Але це не означає, що ми будемо тільки вимагати. Щоби відкрити Центр і налагодити роботу повністю, нам потрібно ще плюс 600 ставок. Однаковою мірою залучаємо і молодих, і досвідчених медиків. Плануємо створити навчальний центр з надання екстреної допомоги – на Софіївці, на базі психоневрологічного диспансеру.

- То диспансер закриють?

Цей лікувальний заклад із його методами віджив своє. Оптимально було би поєднати його із обласною психоневрологічною лікарнею №3, що в Чукалівці, – на одній території. Просимо зрозуміти це колектив лікарні і профспілки. Ми диспансер не закриваємо, лише переносимо. А бюджет цього закладу частково і його базу будемо використовувати для навчального центру екстреної медичної допомоги. Заінтубувати хворого, потрапити у вену, накласти шину, зробити штучне дихання, електрошок при зупинці серця – це мають бути навички, відпрацьовані до автоматизму.

- На кому будуть практикувати екстрені медики?

На симуляційних манекенах. В спеціальних класах – перший із таких ми відкриваємо в четвер, 20 червня, в обласному перинатальному центрі. Вартість навчальних кімнат – мільйони гривень. Ці манекени надзвичайно дорогі – вони реагують на неправильні дії: змінюють міміку, плачуть, кричать, можуть навіть сваритися. Плануємо, що згодом у цьому навчальному центрі трудові колективи підприємств, навчальних закладів, спеціальні служби будуть вправлятися у наданні першої медичної допомоги.

- Ваша віра у всі ці зміни, як хвороба, – заразна. Чим вона підкріплена?

Тим, що наші сусіди, які двадцять років тому їхали до нас, аби закупитися лляними простирадлами і байковими ковдрами, прасками і електрозапальничками, все це вже втілили. Ми – не гірші.

Наталія КУШНІРЕНКО, "Галицький кореспондент"