«російська імперія мусить бути знищена!" - на основі праці провідника ОУН Ярослава Стецька

російська імперія мусить бути знищена! До такого висновку прийшов Ярослав Стецько в своїй статті «Між миром і війною», яка була опублікована у 1953 р в журналі «Визвольний шлях», який в тому часі виходив у Лондоні.

Ярослав Стецько - голова Антибільшовицького Блоку Народів (1946-1986), провідник Організації Українських Націоналістів (1968-1986), 40 років свого життя поклав на ідеологічну боротьбу з брехливою пропагандою СССР. Маючи обмежений фінансовий ресурс та доступ до засобів масової інформації в західному світі, він з однодумцями не припиняв боротьби. Яку ж треба було мати могутню віру в ідею незалежності України, щоб не здатися в тому нерівному бою.

Він один з найкращих ідеологів українського визвольного руху. Його українська визвольна концепція є актуальною сьогодні, в 2022 році, коли Україна воює з нациською московією-росією. Він передбачив цю війну і передбачив роль України в цій війні. Чому стала можливою війна ? Чому західний світ поводиться так обережно і невпевнено? Чого політики не передбачили, не помітили, чи не захотіли побачити?

«СССР нестримно іде до війни… Вся економіка незмінно організовується під кутом зору неминучої війни. Всякі передишки – це лише етапи нової мобілізації сил і їх перегрупування …. Їх політична концепція війни: іти двома шляхами – зовнішньої агресії і внутрішньої диверсії та громадянських війн, організованих ними в інших країнах.Тому поруч з викраденням таємниці атомної бомби є ще партизанські штаби, поруч з комуністичними переворотами є підсилювання і скеровування в комуністичне річище визвольних рухів колоніяльних і напівколоніяльних народів. Прийшла ставка на «вибраний російський народ», на російський расизм, шовінізм, виразний і явний імперіалізм, месіанізм російського наріду. Це є не меншою причиною війни, аніж загроза краху совєцького господарства. …. Непохитно заступаючи нашу концепцію розвалу російської тюрми народів і побудови вільних, національних суверенних держав, знаємо, що ми (Україна) є тою третьою силою, якої ідейно-моральні заложення в побудові вільного світу мусять перемогти».

Здається, що цей аналіз зроблений кимось із теперішніх політологів, тільки абревіатуру СССР потрібно замінити на Росія … Але ці слова належать націоналісту Ярославу Стецьку, який вважав, що кожна поневолена нація має історичне право на власну державу. Після Другої світової війни СССР, як переможець, посилив свій вплив на східну Європу і світ загалом. Популярними стали комуністичні ідеї, компартії множилися у світі, як гриби після дощу. Захід незважаючи на дипломатичні висловлювання про перемогу антигітлерівської коаліції ( СССР, США та Англії) над гітлерівською Німеччиною розумів, особливо Англія та Франція, що насправді вони програли. Щоб протистояти навалі совєтів, які взяли під контроль Східну Європу, Захід вирішив об'єднатися. У 1949 році десять Європейських країн спільно з Канадою та США ввійшли у військово-політичний блок Північно-Атлантичний Альянс або НАТО. Перший генеральний секретар НАТО, британський генерал Ісмей Гастінгс тоді сказав, що завдання НАТО «Тримати американців у Європі, росіян поза її межами, а німців у покорі».

Совєти НАТО сприйняли як загрозу, їхня мета, як «велікіх побєдітєлєй», була зробити Європу покірною і правити нею на власний розсуд. 14 травня 1955 р. СССР, Східна Німеччина, Польща, Чехословаччина,Угорщина, Румунія і Албанія утворили Організацію Варшавського договору (ОВД). Так СССР демонстрував свій вплив в країнах соціалістичного табору. Вся документація велася російською мовою. Що лишній раз підкреслювало домінуючу роль Москви в організації.

Спостерігаючи за політиками заходу у 1950-х, Ярослав Стецько пише: « повторюються спроби американців та брітанців дійти до порозуміння з СРСР ціною двоподілу чи триподілу світу при одночасному озброєнні і посиленні психологічної війни».

Чого хотіла Америка в тому часі? Отримати змогу торгувати з країнами Варшавського договору (Польща,Чехословаччина, ГДР, Чехословаччина, Румунія), зокрема з Китаєм. На думку Стецька, саме через поступки СССР в торгівлі, США пішли б на замирення. Та совєти ніколи б не дозволили США посилити свій політичний вплив через торгівлю. В Америці продовжували вірити в замирення. Колишні імперії Франція, Британія намагалися за всяку ціну зберегти свій вплив в колишніх колоніях вв'язавшись в війну в Індокитаї, та Малайському півострові. СССР використав важку ситуацію колишніх союзників і при допомозі совєцької пропаганди налаштував азійські народи проти Заходу під гаслами національного визволення і боротьби проти колоніального імперіалізму.

Стецько пише, що «… свого статусу бунтарської ролі в Азії Росія… офіційно зречеться тільки тоді, коли вже стоятиме там так твердо, що й без того могтиме реалізувати дороговказ Миколи ІІ і Леніна, що шлях до Європи і всього західного світу веде крізь Азію».

СССР знищуючи всередині країни національні поривання до свободи через творення нової нації - совєцької людини, назовні експортував національні ідеї, задля послаблення впливу Заходу в Азії. Стецько говорить про зростання ролі поневолених народів і в тому числі України. Проте він вважає, що зміст психологічної війни з якою Штати наступають на СССР є антирежимний, а не антиімперіалістичний, який би передбачав підтримку боротьби поневолених Москвою народів, зокрема українців: «… Деякі кола США будуть намагатися ще більше, як досі, включитися в українську революційно-визвольну боротьбу не так для того, щоб їй допомогти, а для того, щоб опанувати її зсередини …. США мали підтримати визвольну боротьбу українців, та інших народів совєцької імперії і через створення незалежних держав, посилили б свій вплив як велика демократична держава у світі».

Стецько робить висновок, що США не хотіли розвалу СССР, а лише його послаблення і їхня нерішучість призвела по посилення совєтів у світі. Ключ до перемоги Заходу Ярослав Стецько вважав, що «…найважливішим чинником у війні проти імперій є поневолені нації». Щоб перемогти москалів потрібно створити «правильну концепцію психологічної війни, що її логічним завершення був би координаційний штаб першого фронту, тобто повстанчий штаб поневолених народів …, що співпрацював би з західним альянтським штабом…». Але такої концепції Захід не визнавав і вірив у те, що до влади в Росії можуть прийти не червоні, а якісь інші демократичні росіяни.

Стецько звинувачує певні кола Заходу в політичній сліпоті, коли вони тих «хто не згоден себе продати, хто стоїть за правду і своє право, хто самостійник, а не безхребетний гнучкошиєнко, хто хоче постояти за ідею свободи власної нації і волі людини – хто проти всякого рабства – той тарується цими колами як фашист».

«Всі мирні тиради – це лиш гра на шахівниці психологічної війни. Основна проблема Заходу … це визначення ворога, фальшива ставка на ідеї близькі до комуністичних, підтримка в Югославії Тіто, похитнення віри в єдино правильність своїх вартостей і правд,… немає боротьби з проникненням чужих ідей…» - так він коментує королівське прийняття в Лондоні президента Югославії (1953—1980) Йосипа Броз Тіто.

До слова, Тіто вів самостійну політику, вважаючи, що югославський комуніст не має права любити Москву більше, ніж свою країну. Однозначно Стецько вважав комунізм загрозливим для західного світу під будь-яким соусом. Він не вірив в те, що поруч, в злагоді, може існувати «світ свободи і світ рабства…капіталістичний і комуністичний устрої…». «Зрада Батьківщини стала сьогодні самозрозумілою річчю!»

В політиці США та Європи Антибільшовицький Блок Народів хотів бачити чітку позицію, яка б стояла в обороні прав поневолених народів, а тут виявилося, що політика толерантності, дипломатичності стає причиною, яка породжує в західній демократії сумніви щодо « єдино правильності своїх вартостей і правд…» себто права кожного народу на самовизначення та боротьбу за національні та людські права. Інформаційний простір Заходу відкритий для «проникнення чужих ідей».

«Імпортування троянських коней Москви – ленінізму, комунізму, большевизму із захопленням сприймають у країнах Заходу! Ідеї ворога проповідують… і з університецьких катедр, а лідери компартій різних країн їдуть до Москви для спільного рішення, як уярмлювати свої власні батьківщини! Зрада Батьківщини стала сьогодні самозрозумілою річчю! Чи це не є жах!».

Стецька жахає невизначена політика західних демократій, які не бачать загроз для себе в зовнішній політиці політиці СССР. Він звертає їхню увагу на конституцію совєтів в якій сказано, що зовнішня політика СССР «спрямована на зміцнення світового соціалізму, підтримку боротьби народів за національне визволення і соціальний прогрес». «Визволяючи» народи на чужих територіях, СССР на своїх «необ'ятних просторах» стероризував сотні народностей, які опинилися під загрозою національного винищення.

Та їм було байдуже до культурного спадку цих націй. В совєцькому ідеологічному імперському казані різні нації мали перетворитися на один совєцький народ, який говорить російською. Але рускім шовіністам цього було мало. І московити пішли «визволяти», озброївшись брехливою пропагандою, інші нації з гаслом «пролєтарії всєх стран соєдіняйтєсь» у Китай, В'єтнам, Індію, Лаос, Корею, Монголію, Афганістан, Кубу, Чілі, Аргентину, не говорячи про країни Європи. Протягом десятиліть в голови європейців та згаданих вище народів впихали інформацію про небезпечних українських націоналістів, які боролися за свободу України.

На противагу совєтам і їхньому гаслу «пролєтарії всєх стран соєдіняйтєсь» Антибольшевицький Блок Народів очолений націоналістом Ярославом Стецьком об'єднував поневолені нації під гаслом «Воля людині! Воля народам!». Ярослав Стецько обстоював ідеологію демократичного націоналізму, був переконаним, що «націоналізм – це антиімперіалізм, антишовінізм, антирасизм, антиколоніялізм. Він респектує право кожної нації на її державність в етнографічних кордонах».

Як демократичний світ не бачив, що совєти в конституції закріпили своє право втручатися в справи інших народів, зобов'язалися вести імперіалістичні війни з метою, переконаний Я.Стецько, «загарбанння всього світу». Він доводить спільність ідеологій гітлерівської Німеччини і СССР: «Гітлер у «Майн Кампф» виклав усю свою програму і плян агресії , так само , як Ленін…».

Та західна демократія воліла не помічати совєцького монстра, який набирав сил … боялися війни. Щоб зрозуміти політику США у другій половині 20 ст досить пригадати виступ президента США Джоржа Буша у Верховній Раді України о 16.00 год 1 серпня 1991 р., напередодні проголошення незалежності України. Він тоді багато говорив вживаючи слова «радянські громадяни», «велика країна», «народи СРСР», «Радянський Союз, у тому числі Україна…». Словом, враження було таке, ніби він намагався врятувати СРСР. Депутати комуністи аплодували стоячи. Американський журналіст Вільям Сафайр в газеті Нью Йорк Таймс назвав цю промову «котлета по-київськи», де слово курча мало ще одне значення - «боягуз».

США і Європа наївно вірили (і зараз у 21 ст, коли Росія напала на Україну, продовжують плекати надії), що СРСР (Росію) можна реформувати і в такому вигляді він може бути прогнозований. Вони ладні були «руки цілувати» Горбачову, за те, що він не ввів війська під час падіння Берлінської стіни (9.11.1989). Маргарет Теччер прем’єр-міністр Великобританії, 10 червня 1990 року, під час візиту до Києва, на питання чи з'явиться колись українське посольство в Лондоні відповіла: «… Із Каліфорнією відносин не встановлюємо».

Гельмунт Коль - канцлер ФРН, який відвідав Київ 5-6 липня 1991 р., також просив Кравчука не робити різких кроків, що створять враження про «швидку дезінтеграцію СРСР». Ці події підтверджують слова Стецька, що захід не мав жодного плану, як діяти, якщо СРСР розпадеться і на його теренах почнеться національно-визвольна боротьба народів. Скільки б Антибільшовицький Блок Народів не говорив про те, що сила комунізму в ідейній слабкості Заходу, в США політики під впливом тотальної інформаційної атаки совєтів на український визвольний рух говорили вустами Джорджа Буша про те, що «… Вони не будуть допомагати тим, хто заохочує самогубний націоналізм, який породжується на міжнаціональній ненависті».

Тільки рішучі дії українців, української діаспори в США призвели до визнання США незалежності України. Цікаво, що Антибільшовицький Блок Народів на противагу українській діаспорі, підтримав політику США ( в післявоєнні роки) виключити Українську Совєцьку Соціалістичну Республіку з ООН.

«УССР не є незалежною державою, звичайною безправною губернією СССР. Обороняймо права України на участь в ООН не через УССР, але через Українську Народню Республіку, через Українську Гетьманську Державу, через Українське Державне правління 1941 р., через Українську Головну Визвольну раду, через УПА…».

Ці слова зі статті Я.Стецька «Україна і ООН» опубліковані у 1955 р в тижневику «Шлях перемоги» звучали, як фантастика. Тоді СССР доклав максимум грошей і зусиль щоб створити образ українця, що бореться, небезпечним для цілого світу. І вже тепер, у 2022 році, коли московія напала на Україну і веде жорстоку війну намагаючись знищити непокірних українців, Німеччина і Франція ніяк не готові покинути ринок московитів, бо гроші для них головне…

І як знову не згадати слова Ярослава Стецька, сказані ним у 1950-х роках:

«Соціал-демократичній Німеччині йдеться про вигідне життя, про матеріальний добробут, а не про якісь ідеї!... треба зріктися того всього, щоб зліквідувати російську імперію і більшовизм без атомової війни! Але це вимагає самопосвяти, затиснення пояса, суворішого життя, менших вигід… Офіційний Захід знехтував національну, патріотичну ідею. Не національний героїзм, як ідеал для молоді став предметом захоплення й наслідування, а культ золотого тельця! Чи можна сподіватися підтримки поневоленим націям від таких державних мужів Заходу, які на 25 років підписують мільярдові торгівлі з російською тюрмою народів і таким чином будуть її боронити, щоб не пропав їх бізнес! Закріплювачі імперій сидять не лише в Кремлі, але й в Бонні, і то під сучасну пору! І в Парижі! Іще десь ! Вони і серед західних екуменістів Католицької церкви і Світової Ради Церков! (І як тут не згадати папу Римського Франциска, який наполіг щоб українка і росіянка несли хрест під час хресної ходи у Ватикані у 2022 р.. Чи це не є закликом потурати злу, пробачати без каяття того хто вчинив це зло!). Але всі вони, ці закріплювачі імперій, забувають, що роблять бізнес без господаря, без знехтуваної потуги, без поневолених націй, котрі їхні газові та інші проводи висадять у повітря. Сибір так само буде самостійний, як інші країни! І закон завтрашнього дня диктуватимуть поневолені нації, а не москалі! Наш рахунок Москві і західнім закріплювачам імперії також виставимо! Російська імперія мусить бути знищена!».

Оксана Романів Заступник директора Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!